Цього тижня будуть книжки про село. Але не треба намагатися відшукати в цій тематиці натяки на хуторянство чи меншовартість. Хоча б тому, що на всіх етапах розвитку цивілізації сільське господарство було єдиною запорукою вижити. Тож сільське населення – а разом із ним сільський побут – переважали. Ба більше – були масовими, нормативними й стереотипними. Відповідно, сільська тематика в усіх її амплуа – від прискіпливого до деталей реалізму і до ідеалізованих пасторальних пастухів із пастушками – данина цивілізаційному розвитку. Її must have, якщо хочете.
Без села не було б міста. Ця фраза в контексті історії цивілізації – усього лишень логічний ланцюжок розвитку. Про це варто пам’ятати.

1. Михайло Коцюбинський. Fata Morgana.
Село в усій його красі. Краса, звісно що, специфічна. Правильніше буде говорити про красиво написаний текст про любов до землі й до життя.
Повість Михайла Коцюбинського – не про революцію й передумови створення колгоспів (не читайте радянську літературну критику і тих, хто її й досі цитує). Хоча б тому, що автор ніколи не був радянським письменником. І тим паче не був апологетом колгоспного майбутнього.
Це – щирий і правдивий опис людських емоцій. Номінально сюжет обертається навколо споконвічного прагнення селянина мати землю у приватній власності.
Але насправді це – про базову формулу щастя. Яка у кожного своя.
І ще трохи про людей, які ніколи не стануть щасливими. Бо вони на це просто не запрограмовані.

2. Олесь Гончар. Тронка
Такий собі роман у пазлах. Тобто в новелах. Ніби – окремі історії різних людей. Але водночас історія поглинання села містом. Насправді про останнє не йдеться жодним словом. Йдеться про перспективи, плани, життєствердне кохання й красиву молодість. Але як Гончар не намагався оспівати перспективи вівчарства (і колгоспів), у нього це вийшло правдиво, але безперспективно.
“Тронка” дуже сумна, якщо аналізувати її з позицій ХХІ століття. Така собі спроба пасторального колгоспу. Але ж ми ж розумні, знаємо, що з того вийшло.
Тому читати варто з огляду на красу мови, стилістику й образність тексту. Корисно для збагачення словникового запасу.

3. Люко Дашвар. Село не люди.
Не зважаючи на назву, це все ж про людей у селі. Місцями гротескно й цинічно. Місцями награно й не зовсім щиро. Але загалом – правдиво.
Історія про горе через тупість. І трохи про те, що справедливість перемагає. Але дуже специфічно. Дуже.
У романі є збочення, вбивства, пожежі й купа всього, що насправді має місце в селі, але, можливо, не в такій кількості на сантиметр квадратний тексту, як у Люко Дашвар.
Утім, якщо говорити про сарказм і/чи гротеск, то все стає на свої місця.
Опис міста (і містян) щоправда аж занадто відгонить штучністю, але ж це роман про село, а не про місто.
Варто прочитати хоча б для того, щоб ще раз переконатися: з часів Fata Morgana змінилося не так уже багато.
А якщо брати до уваги щирі емоції та пошуки базової формули людського щастя, – то й ніщо й не змінилося, за великим рахунком.