Спочатку надцять годин працюєш, бо не треба стежити за часом, оскільки не треба нікуди їхати.

Потім розумієш, що щось не так, і цей нетак – твій рідний голод.

Помахом чарівного рушника перетворюєш офіс на кухню.

Жужмом зсипаєш в тарілку всі підножні корми з холодильника. Впевненим рухом перемішуєш.

І дивишся на годинник.
А він такий: “Уже час спати, а не їсти”.

А ти тоді відвертаєшся від нього.
Сидиш і їси, їси, їси…

Да воздасться тобі, робота з кухні.
Й вечеря серед ночі іже з нею.