Коси в неї були розкішні й зелені.
Тобто не в сенсі салатові там, смарагдові чи кольору щойно скошеного сіна.
Коси були русі насправді.
Але коли вона вдягала зелений светр, то вони одразу відливали зеленуватим.
Наскільки зеленуватим, що вона скидалася на русалку.
Щонайменше, так їй здавалося. Або ж хотілося в те вірити.

Він їй подобався на всі сто. Тому на перше побачення продумано вдяглася в зелене, щоб сподобатися йому на всі двісті.
Але непродумано запитала:
– На кого я тобі схожа?

Він задумливо глянув, ніби смакуючи кожний відтінок її зеленавості, і впевнено відповів:
– На кавалок злегка запліснявілого сиру.
Їй від несподіванки смикнулося праве око.
Але він не зупинився:
– Ніжного, вишуканого й шалено дорогого сиру з неповторною пліснявою.

Їхнє перше побачення стало останнім.
Бо зустрічатися більше не було жодного сенсу.
Вони просто побралися.
І відкрили сімейну сироварню.

Image by Albrecht Fietz from Pixabay