Дідусь одного мого знайомого (напівліванця-напівукраїнця) якось йому сказав, що володіння українською мовою (у плані вимови) перевіряється ним на людях двома словами: «горобець» і «паляниця», які дуже важко вимовити неукраїнцям. Я, почувши, відразу стала думати, які два слова арабської (левантійського діалекту) я можу навести як приклад. І першими прийшли на думку: نعنع м‘ята і غير поміняй. Причому навіть якщо в інших словах звуки ع та غ ти вже осилила, то вимовляючи саме ці слова, а точніше, намагаючись вимовити їх без акценту, у експатів – носіїв несемітських мов – на обличчі вимальовується така міміка, неначе людина перебуває у муках, вибачте на слові, закрепу (у випадку з м‘ятою), або ж намагається кашлянути співрозмовнику прямо в обличчя (поміняй). Написавши це, я вам представила дві мої найактивніші лексичні групи, якими мені доводиться користуватися, – продуктовий шопінг і дрібні послуги по дому (поміняй лампочку пліз – ґхейїр ель лямба бліз або ж насадку на кран тощо). Ви спитаєте, а чому м‘ята така принципова в продуктовому шопінгу? Відповідаю: так само, як «горобець» і «паляниця» – це тест на автентичну українську вимову, так само «м‘ята» – це тест на ліванську повсякденну культуру – на те, наскільки глибоко ти занурилася в неї. Бо хазяйці, справжній ліванській хазяйці, або експатці, яка «косить» під справжню ліванську хазяйку, виходити з овочевої крамнички без солідного пучка м‘яти – вершина непристойності.