Так кортить написати красиве.
Та натомість заплющую очі.
Бо втомилась глибоко й сиво
Й добирати метафор не хочу.
Бо у них – про зневіру й відчай, і про те, як болить зранку серце.
І про те, що нема в світі правди,
А тому найпростіше – померти.
Але небо не терпить омани,
І свій фронт я тримати мушу,
Тож на слізьми зрошені рани,
Тихо й впевнено сію душу.
І молюся на всі старлінки,
Генератори і бензини.
На зв’язок, який точно буде,
б’ю поклони щоденно, уклінно.
І коли запитає хтось стиха,
Про що мрію й чого боюся.
Я не мрію. Й не млію від страху.
Просто тихо за них молюся.
P.S. Сьогодні День Сил Територіальної оборони.
Тримайтеся, хлопці й дівчата.
Ми з вами насправді.

Фото зі сторінки https://www.facebook.com/TerritorialDefenseForces