І все ж, мені здається, Макдональдс так нічого й не зрозумів.
Якби вони відкрилися “на винос” десь у березні чи навіть квітні, то їм би співали осанну. І пробачили Лівий берег 🙂 ба – більше: на це б ніхто не зважав.
Але вони відкрилися наприкінці вересня. Не без пафосу.
І лише на умовах доставки. З пересторогами й обмеженнями.
І переляканими очима на пів лиця.
Вони так і не зрозуміли: насправді сумували не за їхнім меню. А за атмосферою переповнених залів.
Територією невимушеності.
Зоною спілкування.
Це щось було ніби з розряду передвісника Перемоги. І повернення до життя, до якого вже ніколи нам не повернутися.
Не лише посольства повернулися, а й Макдональдс працює )
Але Макдональдс насправді не відкрився. По-справжньому.
Бо картопля фрі і гамбургери у пакетах доставкою глово – ну, таке… Їжте. Смачного.
А ми собі вдома на салі картоплі насмажимо. З часником.
Бо відкриття Макдональдса – це ж було не про їжу.
Принаймні, не у всіх – про їжу.
А про довіру. І віру.
Шкода, що вони не зрозуміли.
Ех.