Він уже облетів.
Цей мак.
Увечері ще цвів, а зранку межу встелили його пелюстки.

Літо таке ж стрімке, як і маків цвіт.
Ось ще тільки збиралося розцвісти – а вже вітер розносить полем пелюстки.

Тут можна було б написати про минущість людського життя і пустити гірку сльозу.
Але навіщо витрачати літо на думки заради думок і на сльози за маковим цвітом?

Літо краще прожити так, щоб побачити кожен мак, винюхати весь жасмин і матіоли, наїстися в садку під старим абрикосом гарячих вареників з холодною сметаною, роздивитися зірки й зірниці і закарбувати в серці кожну мить.

І тоді у дні сірої негоди серцю завжди буде, з чого зігрітися.