В одній книжці згадувалося цікаве опитування. Людей питали, коли жилося краще: “тоді” чи “нині”.

Понад половина респондентів не сумящеся відповіла, що “тоді”. Але коли їх попросили згадати конкретні факти, що саме було кращим “тоді”, вони змогли навести лише спогади про свої емоції, переживання, мрії і надії. І ніякої переконливої статистики.

Найбільша проблема людини розумної у невмінні жити “нині”.
Нема нічого погано у спогадах, і ще менше поганого в мріях.
Але недобре, що минуле й майбутнє повсякчас заступають нам теперішнє.

Ми відчайдушно ностальгуємо за тим, що було. І ще відчайдушне переймаємося тим, що буде.
А секрет буття насправді не такий і хитрий: ми маємо лише те, що є зараз. І ні краплини більше.

Тож є сенс жити тут і тепер. Розгортати життя хвилину за хвилиною так, ніби розгортаєш цукерки. І ласувати досхочу, а не відкладати на потім.

Бо потім може не бути. Або буде, але вже не треба буде. Або ще щось. Усяке ж буває.

Жити тут і тепер – це аж ніяк не про гедонізм, егоцентризм чи банальне невміння думати про завтрашній день.

Це про те, щоб жити тим, що ти в цей момент робиш.
Навіть, якщо це щось – просто варення з аличі, яке ось тут і зараз кипить і нестерпно пахне серпнем на весь дім.

У деталях ховається не лише диявол. Щастя – також.