“Аномалія” Ерве Ле Телльє ‒ це така суміш Сарамагу “а що, якби…” всі осліпли / стали безсмертні, фільму “Контакт” з соціальними торнадо навколо невідомого і карикатур Сharlie Hebdo на нас же: переляканих бранців фундаменталізму і розстрільного сакруму.
Роман наводить різкість як екстрена ситуація, коли падаєш до рівня підготовки, а не злітаєш до своїх ілюзій про неї. Цікавий експеримент, вигадка “а єслі б с нами рібята завтра отака хуйня случилась” ‒ рецепт, робочий в суспільствах золотого мільярду, де сито і біля кордонів не товчуться ворожі, недоімперські орди.
“Аномалія” пропонує зустріч вас-невдахи і вас-успішного, вас-живого і вас-помираючого. Вас перед тим, як ви зробили крок у прірву і вас після того, як ви зробили його ж. На рівні шару базового-людського, на рівні кривого дзеркала “Аномалія” пропонує перший контакт і найкраще працює, коли з’являється елемент загадкового і автор пропонує якісний крінж. Хоча “крінж” ‒ слово-применшення. Це якби найбільше почуття в житті, всепроникне у кожну клітину і кожен світловий рік душі, настільки потужне і сильне, що поряд із ним всі інші почуття просто маленькі тенісні м’ячики поряд з великою блакитною зіркою ‒ обізвати знецінюючим “одержимість”, “маніячество”, “краш”.
Пізнання себе в “Аномалії” буквальне, а його наслідки вже закладені в кожному з нас. Для готових розпрощатися з усим аномалія стане трампліном. Для творчих ‒ примножить творчість. Цілеспрямованим добавить заряду і далі кожній тварі по харі, кожному своє etc.
“Аномалія” працює подібно до будь-якої нормальної аномалії, подібно медіа атрактору Зони підсилює кожне слово навколо неї і в ній. Дозволяє почути луну власного голосу-видозміненого, дивного, відбитого від бетону холодного ангару: не твого, але і твого.
Головне враження після прочитання: ок норм, чого так мало? Де про стосунки людей з власними копіями, їх еволюцію та постефекти і післясмаки, виникаючі хіба за багато років? Де ще про Нігерію? Де смердючі купи яскравого реалізму про лагоські фавели і африканську Венецію? Чому так мало про гіпотезу симуляції Бострома? На тій галявині є чудові, абсолютно упороті, припущення про природу свідомості: мовляв це нитка-душа, протягнута через всі децильйони всесвітів у Мультиверсі та наших двійників там, що існують паралельно, тому смерті не існує і вмираючи в одному з світів, свідомість продовжує існувати в інших чи якось так, але загалом напрям зрозумілий: стильне па контркреаціоністів, які прямо зараз хуярять по всім нам з адронних колайдерів і квантових пушок.
“Аномалія” ‒ це рідкісний випадок, коли сіквел повністю виправданий.
Написано / переведено нормально, око ні за що не чіпляється. Гонкур за .. собачий не дають, в NYT за красивий фейс теж рецензій не пишуть.

Купити українською можна https://books.nora-druk.com/product/anomalia/