Продовжую вас і себе відволікати від сумного. У цьому році у країні мого нинішнього перебування Рамадан наклався на піст християн, а також збігся з хамсіном (це щорічний весняний вітер з єгипетської пустелі, який доносить на західне Середземномор‘я не пісок, а піщаний пил), а також зі шлюбним місяцем павичів, що безперестану чи то волають чи то м’явкають через яр, над яким ми живемо. Мій сирійський консьєрж Жамаль вже не вибігає мені назустріч в гумових шльопанцях на босу ногу, щоб відкрити мені дверцята до машини. Мабуть важко йому дається утримання від їжі, а особливо від води. Бо під час хамсіну дуже сухо і весь час хочеться пити. Замість нього функції консьєржа виконує інший мій сирійський друг – Салех. Він з Алеппо. Салех в нашому будинку – електрик, сантехнік, садівник, механік, маляр, штукатур, а ще батько 8 дітей, 7 хлопчиків і однієї дівчинки. Завдяки тому, що він ніякою мовою не говорить, крім арабської, я сяк-так тримаюся в тонусі зі своїм безкінечним удосконаленням розмовних навичок. Але нема, щоб промовити красівою арабською щось вумне! Ні! Не чекайте від мене цього, натомість я вам бадьоренько розповім чи забилася в мене каналізація і чому не горить лампа.
#мій_сирійський_консьєрж