Категорії Щоденник

Про любов

Коли однокласниці ходили на вишивку хрестиком, вона записалася на гурток випалювання: наводила на дерев’яних дощечках контури білочок й зайчиків.
У житті це знадобилося – й дуже: уже котрий день випалює з серця спогади. Повернеться з роботи, скине незручне взуття й красивий одяг, стане під душ – і починає випалювати.
Сльози змішуються з водою, і їй до лампочки, що вже другий тиждень немає гарячої. І що мама вже другий тиждень говорить до неї пошепки і підсовує щось гаряче в тарілці і просить поїсти. Вона слухняно сьорбає і не розуміє ні смаку, ні про що у неї питають. Каже “так” або “ні”. І не завжди потрапляє з відповіддю. А тоді чистить зуби, шепоче “добраніч”, “я ще трохи перед сном почитаю” і замикає двері своєї кімнати. Дістає з-під светрів у шафі коньяк і п’є прямо з горла. Сидячи просто на ліжку. У рожевій піжамі. І випалює спогад за спогадом, вправно орудуючи нестерпним болем і ненавистю як запальничкою.
Вона п’є коньяк і плаче. Уже другий тиждень п’є і плаче. І їй все ще не легше. Бо чує, як плачуть каструлі на плиті, тарілки й чашки в старому буфеті. Плачуть фіранки на вікнах, подушки на кріслах і великий смугастий килим. Плачуть книжки на шафі, фотографії в телефоні і серце в грудях.
А на кухні над чаркою валер’янки плаче її мама.
– Господи, навіщо я сказала їй, що він одружився…
Дім сумлінно й хором оплакує її пошматовані мрії, розбите серце і першу любов.
І скажи їй, що життя триває – не повірить. Буде пити і плакати далі. І думати, що це – ліки. Що саме так бинтують й гоять потрощені дівчачі серця.

About the author

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *