Вона плаче уві сні, ховається в шафі за першої нагоди і не вірить, що корм у мисці не скінчиться.

Вона пережила окупацію.
Втратила дім.
І знайшла мене.
Чи я її.
Власне, незрозуміло, хто кого, але це неважливо.
Бо тепер ми звикаємо одна до одної: доросла кішка і доросла жінка.

У нас усе вийде.
У нас уже виходить насправді.

І все, чого нам бракує для щастя, це перемоги.
Бо ніхто не повинен плакати уві сні – ні тварини, ні люди.