Не раз і не двічі бачила я таких жінок.
Біля виходу з метро. На зупинках громадського транспорту.
Спантеличених. Розгублених. Відчайдушних. Рішучих.
Худих, як тростинка. Великих, як гори.
На спині – рюкзак. Аж коліна вгинаються від ваги.
Поряд – дві сумки. Не обов’язково картаті. Але обов’язково – непідйомні.
Заплющила очі.
Розплющила.
Ліву сумку – в ліву руку. Праву – в праву.
Видихнула, підняла, пішла.
Розпрямила плечі.
Головне – не зупинятися.
На таких жінках зараз і тримається світ.
Якщо можете, то притримайте їм хоча б двері.