Рускоґаварящі в Україні
Author
Акуленко Аліна
Posted on
Posted on
0
Рускоґаварящі в Україні не викликають у мене агресії. Жодної.
Натомість викликають низку інших емоцій і почуттів.
1. Жалість.
Мені щиро шкода людей, які через свою убогість просто не можуть вивчити українську. Буває.
2. Неприйняття.
Я не приймаю людей, які з власної волі говорять мовою ворога.
3. Несхвалення.
Мені важко схвалювати вибір людей, які вирішили лишатися на боці мови тих, хто щодня нас вбиває.
4. Засудження.
Я засуджую людей, які з власної волі говорять до своїх дітей мовою, якою століттями віддаються накази нищити все українське.
5. Поблажливість.
Я поблажливо ставлюся до кожного, кого бог наділив настільки вузькою щелепою і настільки великою лінню, що не вистачає снаги заговорити в Україні українською.
6. Зверхнє ставлення.
Людина, яка вільно володіє російською та українською (окрім інших мов), завжди може дозволити собі зверхність щодо одноязичних.
Мовно обділених.
7. Нерозуміння.
Я справді не розумію, навіщо в Україні говорити російською.
Путін уже прийшов усіх спасти й денаціоналізувати. Навіщо давати чужинцям приводи? Щоб що?
8. Відчуження
Мені складно знайти спільну мову із людьми, яким немає різниці, якою мовою говорити. Бо якщо вони не бачать різниці, то й точок перетину в не може бути.
9. Сторожкість.
Тест на “паляницю” ще не всі забули? Мова – дороговказ і орієнтир.
Мені важко довіряти чужомовній людині. Хай вона й каже, що хороша.
10. Зневага.
Я можу собі дозволити у своїй країні зневажати кожного, хто незнання моєї мови вважає своєю чеснотою.
Незнання – чеснотою не є.
Воно – посестра невігластва.
А якщо незнанням мови пишатися, то ще й ріднишся з марнославством.
У цьому пості нема й краплини агресії.
Але є спектр емоцій, до яких ви маєте бути готові, коли говорите в Україні мовою ворога.
Image by Gisela Merkuur from Pixabay
