Десантні операції США та путінські страждання.

1. Це не перша і не остання війна у світі. І Трамп – не перший президент США, який бере участь у війнах у далекому для нього регіоні. Якщо проаналізувати історію десантних операцій США після Другої Світової, можна поділити їх на два типа – напівполіцейські заходи по наведенню ладу в Карибському регіоні та жорсткі війни проти регулярних армій в Азії. Перші я маю просто назвати, другі ми обговоримо.

2. Карібське підбрюшшя США з часів «доктрини Монро», яку немов би розвиває Трамп, було їхньою зоною відповідальності, а скоріше, зоною грабування та використання. Коли Куба проамериканського злодія Батисти стала Кубою харизматичного диктатора Кастро (він не був спочатку комуністом, його штовхнули в обійми Хрущова американці), Штати образилися. Куба була традиційним місцем відпочинку багатіїв, мафіозною оазою і безкоштовним додатком до Флориди. Трамп, мабуть, з дитинства памʼятає цей рай з красивими жінками на задніх сидіннях великих американських автомобілів, які досі їздять дорогами «Острова Свободи».
У 1961 в часи Кеннеді ЦРУ спробувало висадкою 1400 кубинських бойовиків-емігрантів у Затоці Свіней змінити картину. Та зазнало жорсткої невдачі – протягом трьох діб всіх було вбито, або захоплено.
У 1965 вже Ліндон Джонсон надав команду на операцію 82 повітряно-десантної бригади на зміну влади у Домініканській республіці – 22.000 десантників швидко зробили можливим виконання волі президента.
У 1983 році Рональд Рейган здійсним план щодо змін у Гренаді, прорадянський уряд було повалено після візиту на острів 7000 військових США (SEAL, морпіхи, рейнджери, «Дельта»).
Для того, щоб змінити владу в Панамі і захопити Мануеля Норьєгу Президенту Бушу-старшому знадобилося 29.000 десантників тієї самої 82 бригади та рейнджерів.
У 1994 році, вже за часів Клінтона, 82-га бригада вже була у повітрі, коли гаїтянська хунта капітулювала і десант не знадобився. Колишній президент Картер домовився про мирний захід 20-тисяч американських солдатів.
Таким чином, те, що зробив Трамп у Венесуелі і робить з Кубою, більш-менш вписується у логіку дій його попередників.

3. Чи є логічними його майбутні дії в Ірані, покаже час. Всі великі десантні операції США в азійському регіоні були частиною сухопутних війн, де вторгнення десанту передувало фронтовим операціям.
У 1950, після початку наступу північнокорейців на війська Південної Кореї та ООН, їх затиснули на невеличкому Пусанському плацдармі на півдні півострова. Війна майже була закінчена на користь комуністів. Операція «CHROMITE» була спланована та дотиснута генералом Дугласом Макартуром. 15 вересня 1950 на складний болотистий рельєф пляжів Ічхону 261 корабель десанту та підтримки висадив 75.000 військових. Десант за 10 днів затиснув Народну Армію Кореї між двома плацдармами і знищив та захопив у полон більше 150 тис бійців. Втрати склали 225 загиблих та 800 поранених.
У 1967, у часи Вьєтнамської війни, операція «JUNCTION CITY» тривала 82 дні. Було задіяно 249 гелікоптерів, 4000 вильотів авіації. Операція включала кілька масових десантів. Так, був виконаний одночасний стрибок з 13 літаків С-130 845 десантників 173 дивізії. І, хоча тактична перемога була за американцями, вцілому були втрати 282 загиблих і понад 1500 поранених, що у десять разів менше, ніж у противника, загальний результат операції – майже ніякий, бійці Вʼєтконгу втікали на територію Камбоджі і зберігали сили.
Є сенс ще сказати про операцію коаліції в Іраку (148.000 американців, 50.000 британців, 2000 австралійців і 194 поляка), у березні 2003 року почала сухопутну операцію в Іраку з Півдня. Вона була б менш вдалою, якби десант на Півночі Іраку не сковав шість дівізій іракської армії. Через те, що Туреччина не пустила американські війська через власну територію (думаю, як і зараз), було схвалено рішення використати ту саму 173 повітряно-десантну дивізію. 26 березня 2003 року 950 десантників здійснили одночасний стрибок з С-17 і взяли під контроль територію на Півночі. В той же час щоденно повітряні сили союзників щоденно наносили близько 1000 ударів по Багдаду з повітря. Вже за два тижні Багдад впав.

4. Чи Іран сьогодні сильніший за Ірак на покоління назад? Чи може американська армія повторити успіх сухопутної війни? Чи тактика захисту узбережжя з боку Ірану може коштувати американцям більше життів, ніж у джунглях Вʼєтнаму та у болотах Кореї. Чи досі США готові брати участь у сухопутних війнах? Іранська провінція Хузестан, що фактично включає все узбережжя та острови Харг в глибині Перської затоки та острови біля іранського узбережжя, що контролюють Ормузьку протоку, і є цілями такої операції. Чи встигли росіяни поставити іранцям сотні тисяч FPV-дронів? Чи не спалені досі запаси «шахедів» (до 50 тисяч)? Думаю, американська розвідка разом з Моссад, які використовують і агентурну мережу, і космос, і ШІ, знають всі відповіді. Це війна з майже абсолютним контролем за повітрям з одного боку, і партизанським використанням рельєфу, з іншого.
Іран з його проксі фактично залишився на самоті. Постачання з росії морем практично неможливі, Китай зайняв пасивну позицію (в результаті Іран не пропустив кілька китайських суховантажів із затоки, на відміну від десятка пакистанських. І, хоч бойня в південному Ливані і триває і буде тривати далі, і хоч і початок обстрілів Ізраїлю з Йемену відбувся саме цього тижня, а іранська дипломатія продовжує плодити жорсткі заяви, саме зараз найбільше очікування сухопутної операції. Трамп не може далі чекати – його армії на базах вже починає отримувати небезпечні удари іранців. Вчора на базі Принц Султан було втрачено кілька літаків-заправників і потужний літак-радар Е-3. Подібні, тільки більш старі аналоговнетні українці вже кілька разів знищили в цьому році саме на землі. Американці підтягнули на британську базу ще два важких бомбардувальника В-2, що доказує збільшення активності по зачистці території перед сухопутною операцією.

5. В той же час чахлик, який фактично зірвав російсько-українські перемовини, робить вигляд, що не бачить особливих моральних проблем, кинувши своїх іранських друзів.

Поки американці ходять на акції «NO KINGS”, росіяни готуються до чергового року підтримки «спецоперації». Оскільки завдяки діям Сил Оборони України, нафтові надходження до бюджету суттєво зменшилися, а інші традиційні галузі, що наповнюють бюджет, також втрачають по 10-15% обсягів (металургійний комплекс, вугільна промисловість, виробництво труб та будівництво), чахлик почав тиснути на олігархів у пошуках коштів на «сво». Мені його виступ на зборах рспп нагадав навчання по цивільній обороні, які проводив український премʼєр Пустовойтенко серед керівників великих держпідприємств у надії, що вони заплатять податки. В хоча один з них, Керімов, пообіцяв сто мільярдів рублів, загальний настрій у присутніх був просити гроші через зупинку бізнесів, а не витрачати. Всі вони відчувають, що 26 рік може бути останнім для їхніх підприємств. Фактична втрата північного нафтового кластеру, розвинутого за часів путіна, щоб не залежати від української транзитної труби, створює проблеми для багатьох російських бізнесів.

6. Особливо продуманим кроком у кампанії 2026 року для України є балтійсько-чорноморська кампанія із закриття паливного експорту РФ. Я також впевнений, ця операція має не менше значення, ніж «Павутиння» і є стратегічним козиром України на перемовинах з Європою та США, враховуючи недоговороспроможність путіна, його вирішили максимально швидко дотиснути.
В рейтингу паливного експорту рф першу позицію займає нафта.
На добу:
Приморськ – 1.1 млн барелів
Усть-Луга – 0.7
Новоросійськ 0.6
Туапсе 0.15
Всього майже 2.5 млн
барелів.
Орбанопровід «Дружба» ще 0.2 млн барелів.
Ще є східні порти, північні, трубопроводи, залізниці. Всього зараз виробництво близько 9.2, експорт сирої нафти 4.5-5. Тобто практично повне закриття цих портів надасть до половини потужності експорту.
На другому місці – газ. Втрата європейського напрямку вже зробила «Газпром» нерентабельним підприємством, але східний напрямок, хоч і дешевий, але зупиняє банкрутство кампанії. Розмови про майбутні проблеми «Блакитного» та «Південного» потоків, думаю, небезпідставні. Насосні станції на півдні росії, хоч і захищені ППО, думаю, все ж вразливі. І чим більше росія атакую газовидобування на Полтавщині, тим більше ризикує втратити турецьку частину експорту.
На третьому місці експорт дизелю. Це найбільший продукт російських НПЗ – до 40%. Його виробництво сягає 1.8 млн барелів на добу, експорт – 0,6-0.8 барелів на добу. Основні ринки – Туречччина, Бразилія, Африка. Основні порти відвантаження – ну, ви знаєте, ті чотири порти, про які ми говоримо. Зупинка експорту швидко заблокує основні складські потужності і заставить НПЗ зменшити загальний обсяг переробки нафти на третину.
Четвертий експортний продукт – мазут. Ситуація складається ще гірше. Це остання фракція, що залишається при переробці. З 40 млн тон випуску на рік, росія переробляє не більше третини: переробляє 0,3 млн барелів на добу, продає за кордон 0,4 барелів на добу. Це – 1000 залізничних цистерн щоденно. Мазут найбільш не екологічний вид палива, який витіснений з російських ТЕС газом. Теоретично зворотня заміна можлива, через складне перепрофілювання обладнання на десятках електростанцій, але це зробить не потрібним значну частину газу. Тепер, після зупинки відвантаження, росію може чекати наступний сценарій:
Заповнення складів та резервуарів – 3 тижні. Зменшення виробництва на НПЗ всіх видів продукції включно з бензином – ще місяць.
Зупинка скважин та дефіцит бензину в економіці – на третій місяць, якщо не буде знайдено альтернативного покупця мазуту.

7. Вже місяць, як українські військові бʼють по хімічним підприємствам, що використовують природний газ для виробництва аміаку та його похідних. Це – основа виробництва вибухівки. Сьогодні про прильоти сигналізують «Куйбишевазот» та «Тольяттікаучук». Перший отримує вже не перший прильот за місяць, разом із аналогічними підприємствами у Невінномиську, Дорогобужі, Новгороді, Череповці.
Всі ці підприємства виробляють на рік 20 млн т аміаку, з якого виходить 10 млн тон карбаміду (добрива), аміачна селітра (10 млн т) та аміачно-карбамідна суміш(5 млн т).
Більша частина цього йде на експорт (7-8 млн т) через.. так, теж ті самі чотири порти.

Вибухівка:
– аміачна селітра йде на стандартні вибухові речовини, примітивні і у великій кількості (з газу через аміак)
– тротил (тринітротолуол) йде теж для снарядів, в тому числі для запалів, теж у великій, але меншій кількості (з нафти при переробці через ароматичні вуглеводні)
– гексоген, октоген для ракет та високоточної зброї (з нафти при більш високому рівні переробки)
Виробники – Дзержинськ, Перм, Казань, Бійськ.
Все це, крім останнього – цілі найближчого, впевнений, місяця.
Сьогодні вже прилетіло по чапаєвську, у «Промсинтез». Класна назва, правда?
Що роблять на ньому?
Та вибухівку, звісно.
Тротил, амоніти, амонал.
30 тисяч тон вибухових речовин на рік (задумайтесь, наскільки це впливає на продовження війни).
В тому ж Чапаєвську є ще один заводик «Полімер». Здається, туди ще не прилетіло. Що робить? Бризантні вибухові речовини (ті, що швидко вибухають): тротил, тетрил. Гексоген. Октаген.
Ще там споряджають авіабомби, бойові частини ракет. Це не ракети, а їхні бойові частини. Нема цього заводу – немає половини ракет.

8. Тепер про те, чи вразливий путін та його військові до наших ударів по паливній та азотній інфраструктурі, по виробництвам, що створюють основу для війни – вибухівку.
Дуже.
Чи вони колись мали подібні проблеми? Ні, за чотири роки війни Сили Оборони їх сильно кусали, але не відривали у Голема цілі руки-ноги, галузі виробництва.
Вони не будуть кричати на весь світ про знищені військові підприємства. Вони намагаються зараз щось прикривати ппо, щось переводити на схід, але пізно. Воєнна машина, що харчується грошима від паливного експорту починає харкати кровʼю зсередини. Це вже не астма, а туберкульоз. І санаторій їм ЗСУ не обіцяє. Рахуємо місяці.

На фото система російських нафто- та продуктопроводів. Маршрут від Ярославського НПЗ до Приморська – основний.
А поки чекаємо дій по Новоросійську, Туапсе, Темрюку, Тамані.