Дозволю собі продовжити попередній пост стосовно відповіді на питання “Як залучити до читання більше українців?” з розшифровкою першого множника “легко отримати” (можна використати тут оте заїжжене слово безбар’єрність).
Все це не я придумав, а лише збираю в один пост і візуалізую через ШІ.
Написане нижче стосується ТІЛЬКИ ДЕРЖАВОЇ ПОЛІТИКИ, адже видавнича спільнота і так робить все від них залежне в міру власних можливостей.
1. Фінансова доступність (ціна – це бар’єр №1)
Можливі інструменти.
Прямі ваучери на читання, як модель «єКнига», але не одноразово у 18 років, а щорічно (наприклад, 18–25 років).
Податкові стимули: 0% ПДВ на книжки (вже є, але важливо не скасувати); податкові пільги для видавців і книгарень.
Кешбек за читання, в формі часткового повернення коштів за купівлю українських книжок.
2. Фізична доступність (де взяти книжку)
Проблема: в Україні багато «книжкових пустель» — міст/селищ без книгарень.
Інструменти:
Гранти на відкриття книгарень у малих містах;
Мобільні бібліотеки / бібліобуси;
Книжкові полиці в держінфраструктурі – ЦНАПи, лікарні, вокзали…
3. Бібліотеки як сервіс, а не «архів»
Фінансування нових фондів (актуальні видання)
Сучасні простори (як коворкінг)
Єдина цифрова бібліотечна система: один квиток – і доступ до всієї країни.
4. Цифровий доступ
Можливі інструменти:
Національна e-бібліотека з легальним доступом до електронних і аудіокниг.
Державна підтримка підписок з частковою компенсацією сервісів.
Інтеграція з освітою.
(модель Spotify / Netflix)
5. Зниження “когнітивного бар’єру”
(це теж частина “легко отримати”, але вже не про гроші)
Національні рекомендаційні сервіси “що почитати” за інтересами.
Кураторські списки: короткі, чіткі, без перевантаження.
Інтеграція в держсервіси – умовно: рекомендації в Дії.
6. Антипіратська політика
Але тут важливий баланс:
легальний доступ + помірний контроль.