Моя тінь настільки ж безкінечно довга й сиза, як і ці осінні вечори.
Вона лягає на землю повільно й несміливо, як і пасма вогких вечірніх туманів.

Моя довга осіння тінь біжить до обрію наввипередки з сонцем. І всього за кілька метрів до фінішу програє свій осінній марафон.

І тоді на землю падає лунка від холоду осіння ніч. Ніч розчиняє в собі мою довжелезну осінню тінь.

Я дихаю так глибоко, що аж до болю в грудях. І з кожним подихом віддаю морозній ночі своє тепло.
Воно піднімається в небо високо-високо…

Тепер я знаю, з чого роблять на небі хмари….

/31 жовтня 2015 року/