Якось в років п’ять чи шість мене влітку відвезли в село на Чернігівщині. Як казали “попити справжнього молока і взагалі оздоровитися”. З тих пір у мене є два спогади які в сьогоднішніх умовах регулярно викликають ті давні дитячі емоції.
Одного разу з таким самим як я шкетом ми пішли “на рибу”. Стежка йшла крізь пасіку і мого товариша бджола вжалила в губу (мабуть там були залишки чогось солодкого). Губа набухла, йому було боляче, мені було його жалко, а з іншого боку смішно – такий кумедний він мав вигляд.
Інший випадок стався на сусідському подвір’ї, де жив той самий мій товариш. Прийшовши туди погратися, я побачив, як його батько і ще якийсь дядько зловили підсвинка і в п’ятачок бідної тваринки вдівали металеве кільце. Побачивши мене, дядьки сказали, щоб я не переживав за хряка, так треба робити “щоб не рив” (з тих пір я чітко знав звідки пішло слово рило 🙂 ).
Отож сьогодні, коли я бачу молодих (в основному) дівчат з штучно зробленими великими губами, то мені їх жалко і смішно, бо згадується та бджола з дитинства. І, звісно, я співчуваю особам з кільцем в носі, бо в селі мені сказали для чого воно. Однак, тепер я дорослий і розумію, що кожен вправі робити зі своїм тілом що заманеться, аби то не шкодило іншим людям… 🙂