Мабуть, майже кожен, хто достатньо довго працює з трансформаціями, інноваціями, розробкою продуктів, творчістю чи консалтингом у будь-якій індустрії, хоча б раз зустрічався з цією логікою.

Ви приносите ідею, ділитеся концепцією, розробляєте методологію, пропонуєте новий напрям, і іноді напрацювання не отримують підтримки, але потім за певний час, в іншому контексті або вже з іншим авторством, раптом виявляються цілком життєздатними.

Стало цікаво подивитися на це не з позиції «хто в кого що вкрав», а з точки зору внутрішніх процесів, бо за цим стоять значно цікавіші феномени: психологічне володіння, статус і влада, забуття першоджерела, організаційна справедливість та приховування знань.

З одного боку, організації хочуть, щоб люди відкрито ділилися ідеями, але якщо система не визнає внесок і легко відокремлює ідею від її автора, вона сама навчає людей зовсім іншої поведінки: не ділитися занадто рано, не показувати все і захищати власні напрацювання.

Тому, можливо, питання не лише в тому, чому люди в організаціях недостатньо інноваційні, а у тому чого організація сама навчила людей щодо наслідків їхньої відкритості?
Про психологію авторства, влади та про те, як культура обміну знаннями непомітно перетворюється на культуру їх приховування, — у новій статті.

#CrisisLeadership #Leadership #OrganizationalChange #SystemsPsychodynamics #LeadershipInProlongedCrisis