Категорії Обличчя

Вона придумала собі Україну

Вона знала про Україну все: від звичаїв і традицій до останньої ноти старовинних українських колискових.
Це була її особиста Україна: придумана і виплекана роками біля пластунських ватр, вимурована зі спогадів батьків, зведена із розповідей викладачів у школі українознавства.
Україна справжня була зовсім іншою. Вона побувала у ній лише раз – 1983 року. Потайки. І ніколи тут не співала. Бо тут не лише не знали, як вона співає, а взагалі не знали, що вона вміє співати.
У цій справжній Україні її пісні були заборонені.
Точніше пісні були не зовсім її, а просто українські. Вона ж всього-на-всього витратила двісті тисяч доларів для того, щоб їх записати. Але як записати! Зібрати сорок найкращих студійних інструменталістів США, змусити працювати над ними до сьомого поту свого першого чоловіка – композитора-аранжувальника Джека Кортнера і витрясти усе можливе з другого чоловіка – інженера звукозапису Едварда Раковича. Такого розмаху не могла собі дозволити жодна американська поп-зірка, а вона – могла. Бо це було для її України. А її Україна для неї була понад усе.
Її голос, без перебільшення, коштував мільйони. Бо офіційний рекламний голос “Ford Motors” не міг коштувати менше. А вона сиділа і старанно вчилася цим голосом вимовляти українські тверді шиплячі, бо “червоний – то любов, а чорний – то журба”. Спробуй таке без акценту заспівай!
А вона якраз заспівати могла будь-що. Бо щоб успішно співати джингли й озвучувати рекламу, потрібно раз і назавжди забути фразу “не можу”. Вона ж співала ту рекламу і ті джингли так, що корпорації ABC, NBC, CBS, Burger King, McDonald’s, American Airlines та Delta Air Lines, Coca-Cola, Pepsi-Cola довірили свій імідж саме її співу.
Ніхто ж не згадує насправді, що свого часу їй довелося зробити нелегкий вибір: між скрипкою й академічним співом вона обрала академічний спів, але страшенно побивалася за скрипкою. А тоді не стало батька, треба було з чогось жити, тож замість опери пішла в не менш суворий світ реклами. І хоч там було й не рясно оперних голосів, їй довелося довести, що так, як про йогурт співає вона, ніхто не співав ніколи й, найімовірніше, і не заспіває.
Вона втілила найзаповітнішу американську мрію: стала відомою й багатою завдяки таланту й невтомній праці.
І не втілила найзаповітнішу свою: заспівати на концерті в Україні.
Але при тому так заспівала українські пісні, що її ще довго ніхто не переспіває. І справа не крутому аранжуванні, захмарних сумах, витрачених на студійні записи, чи неперевершену стилістику виконання. А в тому, що вона співала ці пісні для своєї України. Яку придумала собі іще дитиною. Якою все життя жила. Якої насправді не існувало. Але вона, на щастя, так про це ніколи й не дізналася.

Квітка Цісик пішла з життя 29 березня у Нью-Йорку. Двадцять років тому.

About the author

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *