Є приказка про корабель, який, хоч і залізний, а у воді не тоне. Допоки вода – навколо, а не в ньому. Але варто воді опинитися в трюмі, кораблеві одразу світить морське дно і підводне царство назавжди.

Так із думками: усе гаразд, допоки вони не починають роз’їдати мізки. Безвихідь, порожнеча, вічний пошук винних, самоїдство, апатія і небажання рухатися далі вдаряються об борт і пробивають дно. А ти ж подеколи – не всюдихідний лайнер, а крихітний, хоча й міцний, кораблик.