1. Коли хтось являється. Не уві сні, як у безсмертного Івана Яковича (чого являєшся мені у сні?), а являється братом, сестрою, депутатом чи шефом.
Він являється моїм директором. А вона являється моєю шефинею. Іншими словами, якесь суцільне явлення людей в природі та офісах.
Ні, щоб сказати по-простому: він – мій директор. І все тихо, спокійно, без спіритичних сеансів.

2. Коли хтось десь знаходиться. Бо для того, щоб знайтися, спочатку треба загубитися. Тобто, якщо репортер нарешті знаходиться на місці подій, то випусковий редактор може видихнути спокійно: знімальна група таки знайшлася! Усі живі, здорові. І що найголовніше – репортаж буде.
Хоч завдання репортера на місці подій не губиться, щоб знаходитися, а перебувати. А ще простіше сказати: “Я зараз (стою, лежу, сиджу, хоча можна й без уточнень) перед Адміністрацією Президента. Тут сьогодні відбувається…”

3. Коли хтось вільно говорить, читає, пише і думає на англійській, французькій, китайській. Тому що робити це краще англійською, французькою, китайською… Так само, як і перекладати. Орудний відмінок у цьому випадку – наше все.

4. Коли щось роблять на протязі. Бо це – найпростіший спосіб застудитися. Протяг – зло. Нежить, кашель, інші недуги – усе від нього. До слова, нежить – це він, а не вона. На нього, як і на кашель, застуду, грип можна захворіти. А ось заразитися ним – в жодному разі.
То щоб не хворіти на нежить, робіть усе упродовж години, місяця, дня, а не на протязі.

5. Коли обіцяють, що продовження слідує. Продовження чого? Слідує за ким? Загадкове продовження, яке містично за кимось слідує, дещо нагадує стилістику Стівена Кінга.
Бо якщо без містики, то – далі буде.

Так, далі буде. Бо виправляти помилки краще з гумором, аніж з осудом.