Жодного разу не чути про “Останнього із могікан” – неможливо. Бо романи Джеймса Фенімора Купера – це той зріз американської літератури, яка не потребує додаткової реклами, піару, червоних доріжок чи премій.
Джеймс Фенімор Купер народився в родині багатого землевласника. Його батько свого часу переселився у штаті Нью-Йорк і заснував там поселення, яке скромно назвав Cooperstown (містечко Купера). Тож, цілком логічно, що Джеймс Фенімор не міг бути противником цивілізації й аполегетом дикої незайманої природи.
Противником цивілізації він справді не був. Але ось щодо природи, то все склалося непросто. Купер чудово розумів, що просування цивілізації углиб американського континенту означає смерть. Смерть не лише корінного населення, але лісів, рік, долин. Смерть усього живого, що прекрасно собі жило без цивілізації не одне століття.
На сторінках романів Купера помирає не лише Чингачгук. Там помирає природа. Там гине непереборна до того ніким стихія. Там плачуть дерева, стогнуть трави, зітхає земля, сумом і кров’ю сходять кришталеві джерела.
Романи Фенімора Купера називають пригодницькими й історичними. Але вони насправді – екологічні.
Сам же Джеймс Фенімор Купер так усе життя й не знав спокою: він був дитям цивілізації й не міг відмовитися від її вигод, але водночас не міг не писати про те, яка вона смертельно небезпечна в руках невігласів.