Про свободу слова й Чингачгука

Жодного разу не чути про “Останнього із могікан” – неможливо. Бо романи Джеймса Фенімора Купера – це той зріз американської літератури, яка не потребує додаткової реклами, піару, червоних доріжок чи премій.
Джеймс Фенімор Купер народився в родині багатого землевласника. Його батько свого часу переселився у штаті Нью-Йорк і заснував там поселення, яке скромно назвав Cooperstown (містечко Купера). Тож, цілком логічно, що Джеймс Фенімор не міг бути противником цивілізації й аполегетом дикої незайманої природи.
Противником цивілізації він справді не був. Але ось щодо природи, то все склалося непросто. Купер чудово розумів, що просування цивілізації углиб американського континенту означає смерть. Смерть не лише корінного населення, але лісів, рік, долин. Смерть усього живого, що прекрасно собі жило без цивілізації не одне століття.
На сторінках романів Купера помирає не лише Чингачгук. Там помирає природа. Там гине непереборна до того ніким стихія. Там плачуть дерева, стогнуть трави, зітхає земля, сумом і кров’ю сходять кришталеві джерела.
Романи Фенімора Купера називають пригодницькими й історичними. Але вони насправді – екологічні.
Сам же Джеймс Фенімор Купер так усе життя й не знав спокою: він був дитям цивілізації й не міг відмовитися від її вигод, але водночас не міг не писати про те, яка вона смертельно небезпечна в руках невігласів.
Джеймс Фенімор Купер пішов із життя 14 вересня 1851 року у заснованому його батьком Куперстауні. Лишається хіба що фантазувати, щоб він сказав, аби побачив, якою стала сучасна Америка.
Утім, факт лишається фактом: свобода слова по-американськи – це коли у курсах зарубіжної літератури в усьому світі вчать романи американського письменнника про те, як європейські зайди безжально нищили місцевих, аби на згарищах. руїнах і могилах через століття постала якісно інша, потужна держава. А могли б заборонити Фенімора Купера, еге ж?
Ну, і хто не знає, що його перечитати цієї осені, перечитайте романи Фенімора Купера. Їх – чимало. І вони – класні. Хоч і сумні.