Ми їмо яблучний пиріг, і я запитую племінницю-третьокласницю:
– Ну, які у вас цікаві уроки?
– “Я у світі”, – поважно каже та.
– І про що вчите? – відкусую шматок пирога і думаю, що треба спитати у сестри рецепт.
– Про людську сутність…
– Про що?
– Про людську сутність. Ну, що таке людина.
– І що таке людина?
– Розумієш, тьотю, усе виявилося непросто. Бо Володимир Мономах сказав, що людина – це чудо. Ну, там у них були сім чудес. Не у нього, а у греків. А людина – то восьме чудо. Але Вернадський…
– Хто? – я намагаюся дожувати пиріг.
– Вернадський, вчений був такий, в окулярах і з бородою, він помер уже. То він сказав, що людина силою думки може змінити світ. Ну, тобто вона його постійно змінює, коли думає.
Тут я думаю, що Вернадський мав рацію: бо в пирогові, наприклад, нічого не змінилося, але мені чомусь раптово стало не до пирога.
– І що ви ще вчите? – обережно уточнюю.
– Ну, там ще про те, що Діоген і Платон сперечалися….
– Хто-хто?
– Діоген і Платон. Це теж такі вчені. Філософи. Вони теж давно померли. То Платон сказав, що людина – це двонога істота без пір’я. І тоді Діоген зловив півня, повиривав йому пір’я, але півень залишився півнем.
– І що ти про це думаєш…
– Ну, в книжці було написано, що тоді Платон дописав, що людина – це істота без пір’я, але з широкими нігтями. Але мені півня шкода. Він же не помер, тьоть, як ти думаєш?