З віком ми стаємо важчими. У всіх сенсах буття – важчими. Хоча візуально більше помітна вага тілесна. Тому уся увага – як і боротьба – дістається їй.
Так, ніби перемога над вагою знаменуватиме повернення юнацької легкості з її простими рішеннями, коли перетягла аптечною гумкою нечесані коси – і вже королева.
Вага краси не визначається вагою тіла. Але визначається вагою вагань. Бо важко бути красивою без віри у себе. У те, що робиш. І при тому приречено жувати пророщені зерна злакових. Лише для того, щоб бути в тренді.
Краса ж у тому, щоб бути не в тренді, а – собою.
Це не означає автоматичний дозвіл об’їдатися пиріжками з вишнями чи безбожно їсти на ніч смажену картоплю.
Це означає просто не їсти себе. Повільно. Зсередини. День за днем. Безупинно. Не гризти. Не шматувати. Не ятрити свої серце, душу й рани.
І нарешті оцінити належно свою вагу. Не лише тілесну. Вагу – в усіх сенсах буття.