Категорії Обличчя

Він знав, про що писав

У листопаді 1910 року на одній із залізничних станцій помер відомий російський граф.
І не менш відомий письменник.
Щоправда, якраз на той момент він надумав перестати бути графом і письменником, а вирішив спробувати жити по-простому, тому пішов “у люди”.
Життя “у людях” не протривало й тижня, бо граф захворів на пневмонію і почив у Бозі.
Йому минуло 82 роки і звався він Лев Толстой.
Це майже хрестоматійна історія, відома кожному, хто бодай оком зазирав у біографію автора “Війни і миру” та “Анни Кареніної”.
Хоча біографію Толстого можна і не читати спеціально: він описав себе у своїх романах, повістях й оповіданнях. Десь більше, десь менше, але в сумі – “від А до Я”.

Лишився сиротою. Багатим, знатним, але графом – круглим сиротою. Який жив і ріс під опікою тітки. Тож нехай не дивує нікого, що Анні Кареніній так болить і муляє, що ніхто не поцілує її сина Серьожу на ніч, не скаже йому добраніч, ні підтикає ковдру. Так, це не стосується сюжету. І це – не зовсім про Анну. Точніше – це не про неї зовсім.

Як молодий і перспективний граф Толстой без проблем опинився в університеті, але як класичний мажор замість лекцій гульбанив й був затятим картярем. Усі ці описи, як дебоширив П’єр Безухов, – не зовсім вигадка. Чи зовсім не вигадка. А власний графський досвід. Як і зневажливо зверхнє ставлення до простолюду, якого молодому графові було теж не позичати.

Майбутній автор “Війни і миру” завалив в університеті історію. Бо вважав її не наукою, а інструментом ідеологічних маніпуляцій шляхом підтасовки фактів. Ну, власне, саме цим він потім і зайнявся у чотирьох томах свого найвідомішого роману.
До речі, історичний факультет Лев Толстой так і не закінчив. Перевівся на юридичний. Але там теж треба було вчити історію. То він розвернувся і поїхав у село. Придумав собі місію: рятувати кріпосних. Але вони рятуванню піддаватися не хотіли, чим його дуже розчарували. Він про це також пізніше написав: правдиво й чесно.

Ще була військова служба (його Вронський не просто так був саме військовим ).
Щасливе одруження (тут згадаймо про закоханих Костянина Левіна й Кітті Щербацьку), яке перетворилося з часом не нещасливий шлюб. Хоча, без сумніву, дружину Толстого можна сміливо вважати святою: вона мужньо витримувала всі зміни його бурхливого настрою і не стерпіла лише, коли він надумав відписати усі свої статки “нуждающимся”. Діти й онуки до категорії останніх не належали – й ось тут терпляча графиня Софія норовливо стала дибки. Вони із графом добряче побили горшки за гроші з копірайту його літературних творів: Толстой на той час мав з того чимало і було зрозуміло, що авторські права – незгірша від кріпацтва золота жила. І на тлі усіх цих та інших перепетій граф і вирушив “у люди”. Там він занедужав і помер. Не від горя. А через запалення легенів.
Така ось історія.

Насправді про Толстого прочитати можна чимало.
Як і самого Толстого.
Коли ми у школі вчили його “Детство” і “Отрочество”, то вчителька запитала:
– Ребята, когда именно Николенька понял, что детство окончилось?
Відповісти треба було: після грози. Там справді є опис, як змінився світ і світовідчуття героя після грози.
Але насправді усе змінилося, коли Ніколєнька вперше закохався, і більше не міг дивитися ні на що інше, як на прикрите хустинкою голе плечико дівчинки, без якої життя перестало бути життям.
Здається, нічого еротичнішого за це читати у шкільній програмі нам потім так й не довелося.
Хоча – вчитайтеся уважно! – творам графа Толстого не бракує еротики. Але про неї не йдеться прямим текстом. Вона майстерно вписана поміж рядків. Можливо, це навіть найбільш еротичні тексти класичної російської літератури.
Граф знався на тому, про що писав. Хоча й носив просту бороду й сорочку. І хотів жити по-простому.
Не вийшло в нього по-простому.
Не вийшло.

About the author

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *