Категорії Щоденник

Про Олю

Знала я одну Олю. Кругленьку, як м’ячик. Не товсту, а саме кругленьку, бо кругленьким у ній було все – від маківки до п’ят: щоки, ніс, живіт, попа, ноги, руки…
Але Оля не хотіла бути, як м’ячик. Вона хотіла бути, як струнка смерека, висока ялина чи хоча б кістлява жердина. Тому почала їсти саму воду. Щоправда, воду кип’ятила і запарювала нею або зелений чай, або чарівну траву для схуднення.
Але від того ніяк не ставала схожою ні на струнку смереку, ні на високу ялину, ні навіть на кістляву жердину. Натомість почала скидалися на здутий, сплющений, сумний м’ячик.
Але і це тривало недовго: якось в тролейбусі Оля знепритомніла. Від голоду. Отямилася в лікарні. Навколо сплющеної Олі метушилися схожа на ладно скроєний маленький м’ячик Олина мама, схожий на великий м’яч Олин тато… А старший Олин брат – схожий на велику накачану боксерську грушу – стояв і перелякано дивився на те, що з власної Олиної волі лишилося від колись круглої Олі.
Оля не затрималися в лікарні – її відпустили додому. Але з купою невтішних діагнозів.
Мама гірко сварилася. Оля гірко плакала.
І на все то не було жодної ради.
Любіть себе. Такими, як ви є. Хоча це подеколи гірко й складно.

About the author

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *