Я люблю двокрапку, бо:
1. Двокрапка любить узагальнення і тихо тулиться після узагальнюючого слова.
2. Двокрапка любить безсполучникові речення: тихо тулиться між ними, якщо друге речення розкриває зміст першого. Найчастіше вказує на причину, чому так сталося, як сталося. Але не обов’язково.
3. Двокрапка любить пряму мову. І питає: “Можна я тихо притулюся після слів автора?”
Я ж люблю двокрапку, бо правил про неї найменше: їх можна записати усього трьома реченнями.
Любіть усі розідлові знаки: крапки, коми, тире.
Не можна пропускати розділові знаки: вони цього не люблять.
Двокрапка питає: “А я одна крапка, чи дві?”.
Звісно, правил більше. Але знання хоча б цих робить наше життя якщо не кращих, то грамотнішим.