Є речі, про які боляче згадувати. Боляче настільки, що краще не згадувати. Хай собі затирається пам’ять, а разом із нею спогади. Бо подеколи згадувати – це як оголяти душу.

Але якщо не згадуєш ти, за тебе – згадують інші. Приписуючи подіям – штучні емоції, а собі – вчинки, яких не було. Час насправді не гоїть рани, але дає можливість переписати історію під себе.

У Національному музеї Революції Гідності стартував флешмоб із закликом згадувати свої історії. Я згадала свою. І зрозуміла, що й досі не готова неї писати, бо збиватимусь або сльози, або на патетику.

Але якщо ви можете розповісти свою, зробіть це. Бо якщо не згадуєш ти, знайдуться ті, хто розкаже за тебе її версію…