Категорії Щоденник

Було – стало: історії з історії української мови

Сучасна українська мова – дуже проста для вивчення. Бо в ній нині нема чимало того, що раніше було і вважалося нормою. Тож, перш ніж нарікати на складність сучасного правопису, згадаймо, які мовні правила мусили знати наші предки.

1. Я була ходила. А він був зі мною не пішов.
Так на сучасний лад звучить передминулий або давньоминулий час.
Він же плюсквамперфект.
Нині ми так практично не кажемо, чого не скажеш про наших предків, які були любили у такий спосіб розповідати про дію, виконану в минулому за певний час до моменту мовлення.

2. Давальний самостійний. Дуже хитра синтаксична конструкція. До іменника чи займенника у давальному відмінку додавали дієприкметник. Сьогодні ми таке словосполучення перекладемо складним та ще й складнопідрядним реченням. А наші предки заощаджували пергамент і писали всього два слова.
“Коли Ізяслав був у Новгороді, прийшли половці до Києва”, – напишемо ми.
“Изяславу сущю Новгородє придаша половьци Кыєву”, – писали вони.
Іншими словами, бідні діти в їхній школі 🙂

3. Форми “нозі” і “руці” означають, що їх – по дві. Дві руки і дві ноги тобто. Колись українська мова, окрім однини й множини, мала двоїну. Тобто форму на позначення двох осіб або парних предметів.
А також прикметників, які стосуються парних предметів чи двох осіб.
І все це – ще й активно відмінювалося.
Тому занепад двоїни дуже спростив усім життя.
Хоча в багатьох говірках двоїна живе й досі. Сучасні діти інтуїтивно кажуть “руці” й “нозі”, тобто дві руки й дві ноги. А форми “очима”, “плечима” – данина давній двоїні. Бо очей (або ж віч) і плечей (або ж пліч) у нас по два.

4. Титло. Сучасна розкладка клавіатури його не знає. І даремно. Бо цей надрядковий знак вказував на скорочене написання слів.
Ось так напишуть першу й останню літеру у слові, а над ними титло, – а ти сиди і думай, що хотів сказати писар, який у такий спосіб заощаджував пергамент чи папір.
Утім, ми нині теж заощаджуємо кількість знаків у повідомленях.
Бдлск, 4you, asap, спс…
Багатьом би титло не завадило.

5. Ну, і трохи про букви, які не лише букви, але ще й цифри. Тобто у давньоруській і староукраїнській писемностях букви могли мати ще й числові значення. Наприклад, “П” означала “вісімдесят”, “М” мала числове значення “сорок”, “Р” – сто. Не питайте про логіку. Це просто треба було знати.
Хоча реліктові залишки цих знань ми маємо: у випадку, коли йдеться про сектор або ряд з буквою “В”, ми інтуїтивно розуміємо, що йдеться, напевно, про третій сектор або ряд.

6. Якщо ви дочитали аж сюди, то вже морально готові приймати вітання з Днем української писемності та мови, який відзначається 9 листопада 😉 Зі святом!

І пам’ятайте: мова не просто змінюється, її змінюємо ми, коли нею користуємося.
Тож змінюймо й зміцнюймо українську мову разом!

About the author

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *