Категорії Щоденник

Про пам’ять

Останні скількісь років ми ставили її завжди.
Тоненьку свічку на кухонному підвіконні.
І щоразу думалося, що то було щось особисте, інтимне, відособлене від державного офіціозу вшанувань.

Гостре полум’я тихо різало вогку темряву й перегукувалося з тремтливими вогниками в будинках навпроти.

Разом зі світлом свічок від вікна до вікна лилися тихі смуток і туга, й не було потреби кричати вголос про свою печаль, бо вона просто мовчки стікала воском.

Сьогодні тоненька свічка так само плаче воском, але мужньо височіє на підвіконні гордим прапором і одиноким маніфестом.
З вікон навпроти до неї сьогодні яскраво й безжурно сяють новорічні гірлянди.

Світ втомився від суму.
Світу потрібно свято.
І те, що ще вчора мислилося закономірною даниною пам’яті, сьогодні раптом стає маніфестом і вчинком.

Спасибі кожній свічечці на кожному підвіконні, яка своїм гострим вогником мужньо крає безпросвітність людської байдужості.

About the author

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *