Всі, знають вислів «село без сільради», це коли дуже глухе село. Є синонім: «село на піску». Це про Тарасовичі, що зараз спочивають під Київським морем. Хоч і були близько до Києва, але дістатися туди було не просто, катером по Дніпру. В об’їзд – також можна, але добиратися цілий день. Тому й називали Тарасовичі «село на піску». І дійсно були вони на піску. Щоправда, були там сінокоси, луги, було повно риби, ліс з грибами і ягодами. Яка земля там була? Правильно. Нікудишня. Пісок як пісок. Росло жито та картопля. Безпретензійно. Сказали їм – вирости: і виросли. А ще шовковиця. Люблю безпретензійність. Люблю чорний хліб, «розсипчасту» картоплю (у Тарасовичах казали, «як булка») і шовковицю. Тарасовичі не пам‘ятаю. Але збираю спогади колишніх мешканців. Ліванська шовковиця «навіяла спогади».