Нас вчать, що брехати – погано. Але не кажуть, що найгірше – брехати собі.
Брехати собі – найлегше. Самооблуда здається найменшим з можливих лих, бо ми не шкодимо іншим. Її отрута ллється не на чужі, а на наші рани.
Ніхто не знає так добре твоїх найболючіших ран, як ти сам. Лікувати брехнею їх – ніби сипати сіллю, розтираючи до живої крові там, де й без того не гоїться роками.
Гоїти рани – мистецтво.
Гоїти рани свої – межує з мудрістю й мужністю.
Тож найбільша мужність – лишатися собою. Навіть, коли світ і люди ламають тебе через коліно.
Нема сміливості більшої, ніж бути собою.
Тягнутися до сонця, розпростувати плечі, дихати на повні груди.
Не вдавати, а бути.
Бути квіткою, яка квітне.
Бо ти – квітка.
І маєш сміливість квітнути.