Журналістика вміє вчити. Але по-хитрому. Бо кожен у ній навчається свого.
Мене вона навчила такого:

1. Шумовиння спливає першим. Треба чекати, поки воно осяде. Навіть, якщо робиш новини, де, як відомо, перемагає перший.

2. Люди ніколи не кажуть правду одразу. Навіть ті, які не брешуть, – просто мовчать. Тому вміти чути паузи – це мистецтво.

3. Ніщо не зрівняється в силі зі стереотипами. Але перш ніж братися руйнувати стереотипи інших, варто розібратися зі своїми.

4. Мовна безграмотність журналіста – зло значно менше, ніж його професійна посередність. Гірше за неї лише професійна заздрість. І не варто плутати її з конкуренцією.

5. Об’єктивність – річ все таки дуже відносна. Кожну історію можна розповісти щонайменше в п’яти варіантах. І кожна з них буде правдивою.

6. Найголосніше про стандарти журналістики волають ті, хто їх не дотримується.

7. Видавати бажане за дійсне – це не журналістика. Це – пропаганда.

8. Майстерно жонглювати словами й інформувати – це різні професії. Перше до другого не повинне мати жодного відношення.

9. Бути професійним журналістом складно. А лишатися професійним журналістом у світі безпрофесійності – вищий пілотаж.

10. Якщо не бути циніком зі сталевими нервами, можна сконати посередині недоробленого репортажу. Але якщо бути циніком, можна необережно вбити професійного журналіста в собі.

P.S. На фото один і той ж келих, сфотографуваний двічі упродовж п’яти хвилин.
І це все, що варто пам’ятати про об’єктивне висвітлення інформації.

Зі святом усіх журналістів, які гідно тримаються в професії. Попри все.
Будьте!