П’яту книжку з серії романів про Корморана Страйка й Робін. І це вперше за останні років двадцять, коли я думаю, що ж я робитиму, як дочитаю її до останньої крапки. Чи є життя після книжок Роберта Ґалбрейта 🙂?

Я не планувала купувати всі п’ять книжок. Ба – більше: першу купила випадково. Того історичного дня я здала рукопис нарешті доробленого перекладу й шукала, на чому ж мій мозок тепер відпочине.

Першу книжку серії, “Кувала зозуля”, банально купила в “Ашані”. У них там книжки продаються практично навпроти тістечок, то тістечко я, щиро кажучи, обирала довше, ніж книжку. Усе, що знала про неї, те, що Роберт Ґалбрейт – це псевдонім Джоан Роулінг. Але мені це було радше за мінус, ніж за плюс: Гаррі Поттер свого часу оминув мене стороною, і до творчості письменниці шани особливої я не плекала.

“Кувала зозуля” спочатку пішла з розгону: було відверто скучно й місцями чорнушно, й нудьгу розвіювали хіба що детальні описи лондонських вуличок.

Але я недооцінила майстерність Роулінг. Бо ще дочитуючи “Зозулю”, я вже замовила “Шовкопряда” – другу книжку з циклу.
“Шовкопряд” був просто гидкий. У прямому сенсі цього слова.
Місцями аж нудило від від деталізованих описів мерзенно- жахливого злочину, але відірватися я не могла. Час від часу виринала думка: ось він, талант! Хто б мені сказав, що я таке читатиму! Але ж читаю з захватом. Як так?

За “Кар’єрою лиходія”, третьою книжкою, я спеціально ходила в книгарню, бо замовляти в інтернеті й чекати на доставку було понад силу. Лиходій виявився ще тим любителем краяти ножиком жіночі тіла. То ж тут я деякі сторінки читала лише одним оком, щоб потім вночі таке не наверзлося. Зізнаюся, що саме на сторінках “Кар’єри лиходія” я присяглася, що більше такого не читаю. Ніколи.

Але Роулінг така Роулінг! Крапку у “Лиходії” вона поставила….у розпал весілля. І щоб дізнатися, чим воно скінчилося, чи билися гості і чия сторона перемогла, я знову пішла в книгарню. Цього разу за “Убивчим білим”, четвертою книжкою. Зараз мені лишилося дочитати з неї сімдесят сторінок, і в мене почалася справжня паніка: що робити, коли книжка скінчиться? Як я житиму без пригод Корморана і Робін?

Тож сьогодні я купила п’яту книжку. Тішу себе, що в ній аж 857 сторінок, тож вистачить на кілька днів. Якщо, звісно, не читатиму ночами. І ще, сподіваюся, що Джоан Роулінг припинить знущатися над Кормараном і Робін і нарешті вкладе їх в одне ліжко.

Пригоди детективів Корморана і Робін вам теж сподобаються, якщо ви, так само, як і я, не любите детективи як жанр (!), але любите майстерно написані драматичні історії про людську долю й вибір, який кожен з нас робить щохвилини.

Особисто мені також цікаво читати поміж детективнх рядків про сучасну Великобританію, тамтешні суспільні цінності і споконвічні британські норови.

Тому якщо шукаєте розвагу на довгі зимові вечори, Джоан Роулінг (вона ж Роберт Ґалбрейт) вам у поміч!

P.S. Не на правах реклами.
Книжки товсті, якісно видані, тому – недешеві. Усі п’ять обійдуться вам десь під тисячу гривнь (до речі, хороша ідея гідного подарунка!), тому краще купувати безпосередньо у магазині видавництва, або шукати, де є знижки.

Єдине, що повсюдно також продається російський переклад. Так ось, його точно купувати не треба!
Українською серію переклала Наталія Ференс, і вийшло це в неї пречудово. Не знаю, як вона витерпіла перекладати всі ці описи місць злочинів, але якось змогла.

Іншими словами, читайте українською- це того варте.

Особисто я востаннє так читала у хіба що колись у школі: коли читаєш й переживаєш, що книжка закінчується.