Її заміжжя

Оля вийшла заміж так давно, що все життя пам’ятала себе заміжньою. Ймовірно, що до того, як вона стала невдячною дружиною і непутящою матір’ю, – існувала якась інша Оля. Оля з довгою косою, ніжною душею, в ясно-синій сукні і з букетом польових ромашок, а не Оля – вічно-затуркана-сполохана жінка.
Але вона того не пригадувала.

Оля не мріяла виходити заміж. Просто нікуди не вступила після школи, то батько гаркнув, що не збирається ще рік її годувати. Тоді вона, щоб не їсти батькового хліба, спересердя і вийшла заміж.
Чоловічого хліба в Олі наїстися не вийшло. Не було його ні крихти. І де б тому хлібу було взятися, якщо чоловік виявився невизнаним генієм, звиклим проживати життя на дивані, а не на роботі, бо диван, на відміну від роботи, не кидав жодної тіні на його геніальність.

Утім, це не завадило чоловікові аж тричі зробити Олю матір’ю. Міг би й вчетверте, але Оля здалася – пішла і потайки перев’язала маткові труби. Не те, щоб вона не любила дітей, просто складно було в перервах між пологами й годуванням торгувати на базарі – єдиному місці, куди її взяли і де їй навіть були раді.

Як старшому синові минуло сімнадцять, а найменшому тринадцять, Оля нарешті вибилася в колодочки: з найманої продавчині стала власницею окремої торгової ятки. Вона славно собі торгувала влітку кавунами й динями, восени виноградом й хурмою, взимку мандаринами, аж допоки навесні не зустріла Василя.
Василь прийшов сторожем. На той самий базар, де Оля тримала свою нехитру ятку. Він мав за щастя піднімати замість Олі натрамбовані овочами ящики, а в обід ніяково приносив їй у півлітровій баночці то свіжозварений суп, то борщик з квасолькою.

Не минуло й пів року, як добрі люди донесли подробиці безстидної любові торгашки й сторожа до Оліного чоловіка. Він так роз’ятрився, що вперше за двадцять років сміливо встав з дивану, рішуче підтягнув спортивні штани й впевнено поїхав на базар привселюдно тягати Олю за коси.
Він встиг розтрощити до ноги Оліну ятку і потягнувся до її посивілої коси, як нагодилися сини. Два тижні базар стиха клекотів подробицями того, як сини побили батька.

Оля терпляче їздила до нього в лікарню: возила їсти, пити й свою до нього жалість. І допоки не зрослися чоловікові ребра, жодного разу не бачилася з Василем.

А коли чоловік урочисто повернувся панувати на свій диван, Оля тихо склала речі, вбралася у нову ясно-синю сукню й рішуче вийшла з його квартири.

Якби чоловік встав з дивану, то побачив би, як дбайливо вкладає Василь у свій потяганий жовтий жигулик Оліни картаті сумки з речами.

А якби придиввся, то побачив би на передньому сидінні букет польових ромашок.

Foto by Couleur