Мова – для суспільства, як ложка до борщу. Борщ – він сам по собі борщ, але спробуй з’їсти його без ложки.
Хтось їсть борщ ложкою, хтось з миски хлебче, хтось – руками.
Дехто лізе в миску з борщем чужоземною ложкою.
А хтось кожну ложку борщу отруює докорами. Не так, мовляв, їси, на так. І найсмачніший борщ стає поперек горла.
Справа не в борщі. Справа – в людях. Які вміють (або ні) і борщ зварити, і вчасно ложку покласти…
Ложку можна подати до борщу, а можна втілющити нею по лобі. Вона не перестане після того бути ложкою, але любити її після цього будуть по-різному.
Мова – не ложка. І щоб навчити нею їсти борщ, не обов’язково починати з биття нею по лобі.
Хоча для декого ложкою по лобі – єдиний вислів, який не потребує перекладу.
Питання в тому, що насправді питання – не в мові. І навіть не в ложці. Питання – в людях.
Хочеться борщу – треба вчитися їсти ложкою.

Image by Photo Mix from Pixabay