У моєї країни день народження.
Він міг би насправді бути й не сьогодні, і вік її міг би датуватися не кількома десятиліттями, а кількома століттями.
Тягтися собі з часів Хмельницького, Мазепи, Грушевського чи будь-яких інших давніших часів.
Міг би, але не зміг. Бо імперії – занадто підступні, щоб їх недооцінювати.
Так було і є.
І хочеться вірити, що так не буде.
А хочеться вірити, що День незалежності ніколи не стане ілюзією, декларацією чи ширмою для чергового шоу.

Запевняти, що любиш, і любити – це різні речі. Цю державу подеколи дуже непросто любити. Але не любити – це віддавати ворогові на поталу.

З Днем народження, моя Україно. Люблю тебе. Вірю в тебе.
І вірю в себе.
Бо твоя сила – у беззастережних вірі, впевненості і любові кожного з нас.

Зі святом.