Ця книжка побачила світ у Видавництві “Нора-Друк” наприкінці минулого року, але я знала про неї ще з весни і відтоді сильно, але з тривогою, очікувала її появи. Бо те, що розповідав про непросту працю над її перекладом Андрій Любка, викликало і певний острах і водночас велику цікавість. Тож майже рік я підсвідомо готувалася до читання роману хорватського письменника Слободана Шнайдера «Мідна доба» і в перший день лютого нарешті зважилася. Спочатку мені здавалося, що буду читати книжку дуже довго. Адже майже п’ятсот сторінок досить дрібним шрифтом (це могло б бути всі сімсот звичним) і непроста проблематика твору не давали оптимістичних прогнозів швидкого поглинання тексту. І справді, коли я почала читати перші розділи, стиль викладення видався мені не надто легким для сприйняття, інколи доводилося навіть по кілька разів перечитувати деякі абзаци. Але чим далі я заглиблювалася в текст, тим більше я зріднювалася з ним. Я просто ковтала сторінку за сторінкою, не дозволяючи собі ні фізичного, ані морального перепочинку.

Корені історії, викладені в романі, беруть початок з далекого 1770-го року, коли молодий хлопець з швабського роду Кемпфів покинув голодну Німеччину і подався шукати кращої долі у далеку і невідому Трансильванію. Ця земля, яку війська австрійської імператриці Марії-Терезіі звільнили від панування османів, потребувала хазяйновитих і працьовитих рук. Тож, щоб притягнути туди колоністів з різних усюд величезної імперії та й з-за її меж, агітатори вдавалися до казкових обіцянок «молочних рік з кисільними берегами». І от, після довгої та небезпечної подорожі Дунаєм, перші переселенці опинилися на просторах Славоніі. Їх чекала там не надто легка доля. Багато хто знайшов там нужду і смерть. Але Кемпфу пощастило, його рід міцно вкоренився на новій батьківщині. І от через півтора століття у 1919 році в югославському містечку Нуштар на світ появляється його далекий нащадок на ім’я Ґеорг Кемпф, або радше на місцевий лад Джука Кемпф. Йому судилася дуже непроста доля. А ще йому судилося стати головним героєм роману, який через майже сто років після народження Джуки, напише його син.

Нащадок Кемпфів народився зразу по закінченні великої війни, яку тоді ще не називали першою. В той час ніхто не уявляв, що мине два десятиліття і світ знову здригнеться з ще більшою силою, а ті що народилися, як предвісники кращих і спокійніших часів, стануть гарматним м’ясом нової світової бійні. Не оминула ця гірка чаша і Джуку Кемпфа. Навесні 1943-го року молодого фольксдойча, що студіював медицину у Белграді та вже встиг відбути службу у війську Югославського Королівства, мобілізовують у щойно сформовану дивізію Ваффен-СС «Галичина». З цього часу починається його складний, страшний і трагічний шлях цією війною, яка, хоч формально і закінчилася весною 1945-го року, та насправді в підсвідомості Джуки Кемпфа продовжувалася впродовж всього його життя. І саме про це написав свій роман його син.

Джука Кемпф мав дуже малий шанс вижити у цій війні, але, наперекір всьому, він таки вижив. Може тому, що мав призначену місію народити людину, яка багато років потому і опише його долю та долю цілого покоління таких, як він. А може й справді той ще ненароджений син допомагав йому віднаходити правильні напрямки на перехрестях долі і таким чином зберіг майбутнього батька.

Остання частина роману присвячена повоєнній історії Георга Кемпфа та його родини. Вона хоч не настільки болюча і трагічна, та не менш драматична аніж воєнний період. Бо ж «знак Каїна», закарбований на передпліччі Кемпфа, наче перемістився у його підсвідомість і вплинув на все його подальше життя. Його боротьба за виживання помалу трансформувалася у внутрішню боротьбу за свою ідентичність. І символічним у цьому плані є використання автором у романі не справжнього батькового прізвища Шнайдер, а родового прізвища Кемпф, що є співзвучним з німецьким словом «Kampf», тобто боротьба.

Роман не можна назвати автобіографічним, адже описане в ньому є лиш відображення долі батька через призму бачення сина. Очевидно, що безпосередньо від батька він дізнався лише кістяк цієї історії, а все решту – це вже праця його як письменника, драматурга, філософа та дослідника. Тому певні речі, описані в романі, видаються авторською вигадкою, яка аж ніяк не применшує якості твору, а навпаки придає йому додаткового драматизму та розширює спектр трагедії, що розгортається перед читачем.

Собі в цьому романі автор теж відвів певне місце. В своєрідних примітках, які виділені окремо від основного тексту, автор висловлює своє бачення тої чи іншої ситуації, як майбутній, ще ненароджений, син головного героя, як духовна субстанція, про яку реальна людина ще не знає, але яка через певний час теж стане реальністю. Це дуже оригінальний прийом, якого я ще жодного разу не зустрічала в подібних творах. Він дозволяє трохи пом’якшити сприйняття доволі страшних і трагічних сцен воєнних подій.

Роман «Мідна доба», безперечно, займе місце на п‘єдесталі найкращих книг, які мені довелося прочитати. Його сюжет історично, географічно і психологічно перегукується мені з трьома романами, що теж неабияк вплинули на мій світогляд. Це «Якоб вирішує любити» Доріана Флореску, «Паннонське чудовисько» Миколи Шанти та «Наступного року в Єрусалимі» Андре Камінського. Вони сукупно створюють уявний портфель творів, що наче зв’язані однією ниткою. Проблематика, що піднята в цих творах і історичні події, які в них описані, є надзвичайно важливими і не можуть лишатися поза увагою людей мислячих. Бо, як висловився Слободан Шнайдер у своєму романі, у світі, де політика і груба сила визначають владу, навіть ненароджені мусять думати політично. Але після таких творів я все більше схиляюся до думки, що під час страшних воєнних перипетій не буває людей абсолютно правих і позитивних, як і цілковито негідних і ницих. Бо у кожного своя правда і ми не можемо судити про вчинки людей, якщо не взули їхнє взуття та не пройшли їхнім шляхом.

І наостанок кілька слів для тих, хто боїться товстих книжок і тому не часто ризикує за них братися. Повірте, ця книжка читається настільки швидко і захопливо, що ви незчужтесь, як перегорнете останню сторінку. І тоді ви зможете відчути той особливий стан задоволення та піднесення, який відчуваю зараз я.

#книгороздуми #книгомандри #книги2022 #міднадоба

Джерело