Categories Щоденник

Це правда?

У ту першу ніч сестра й будильник задзвонили одночасно.
Було щойно по шостій.
– Це правда, що вас обстріляли? – хрипко спитала вона.
Я сіла на теплому ліжку, хапнула ротом повітря й видихнула “ні”.
Хоча цієї ж миті десь далеко гухнуло.
– Це війна? – тихо спитала вона. – Що нам робити?
– Я не знаю.
Бо я справді не знала.
Не знаю і досі.
Але тепер у мене є мрія.
Щоб одного ранку мій напівсон розбила не сирена тривоги, а дзвінок від сестри.
– Це правда, що ми вже перемогли? – спитає вона.
Я різко сяду під горою навалених речей і ковдр.
Серце не битиметься, допоки відкриватиму новини в телефоні.
Але про це писатимуть уже всі і всюди.
Тож я видихну й відповім їй:
– Так. Правда!
Я чутиму, як вона плаче, запитуючи:
– І що нам тепер робити?
І відповім:
– Ну, ми ж збиралися піти на концерт гурту “Антитіла” в Чернігові…
Моя мрія така нехитра.
То хай вона вже якнайшвидше здійсниться.

About the author

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *