Це тривало всього частку секунду.
Соту долю тієї частки.
Вона йшла супермаркетом назустріч.
Висока, як гора.
Широка, як земля.
У футболці “Я – дружина солдата ЗСУ”.
Зчитала мій погляд.
Широко розкинула руки.
Я втопилася в її дебелих обіймах.
Колись у групі продовженого дня у нас була така ж сама велика вихователька.
Коли мене побили на ковзанці хлопці, вона просто розкинула мені назустріч руки.
Я потонула в її дебелих обіймах.
Дихала в обтягнені плетеною кофтою м’які груди й живіт.
А вона повторювала, що все буде добре.
Дякую тобі, незнайома жінка у футболці “Я – дружина солдата ЗСУ”.
Усе буде добре.

Фото зі сторінки Акуленко Аліна: Світ Світлин