Не через те, що до того у чомусь завинив. Чи хотів щось здобути. Чи грав на публіку. Чи вдавав доброго самаритянина. Чи заробляв плюсики в карму.
А просто так. Буденно. Бо йому це було зробити – як дихати. Без надзусиль і внутрішніх медитацій. Просто – просто.
Допоміг, бо не міг не допомогти. Бо не подумав навіть, що можна було інакше.
Я дуже люблю такі історії. 
Але їх – так мало. Дуже мало.