Categories ОбличчяТексти

Лоріс Дзанатта. Фідель Кастро. Останній «католицький король». Уривок з книжки

Лоріс Дзанатта. Фідель Кастро. Останній «католицький король»
пер. з італ. Г. Залевської. Львів : Видавництво Анетти Антоненко ; Київ : Ніка-Центр, 2022. – 432 с.
ISBN 978-617-7654-87-1 (Видавництво Анетти Антоненко)
ISBN 978-966-521-780-0 (Ніка-Центр)
За шкалою народної любові Фідель Кастро до сьогодні викликає весь спектр почуттів: від абсолютного обожнювання до пекучої ненависті. 90 років життя, з яких півстоліття він очолював Кубу, постають перед нами справжнім полем битви, приз в якій – визволення людства від гріха егоїзму та споживацтва.
Лоріс Дзанатта пропонує унікальний погляд на цю історичну постать та її вплив на Кубу. «Фідель в ім’я досконалості виправдовував найбрутальніші засоби, в ім’я миру й любові розв’язував війни та сіяв ненависть, а заради абстрактного спасіння душ приніс у жертву свободу особистості».
Незалежно від того, на якій відмітці шкали прихильності до кастризму перебуває читач, книжка дозволить побачити Фіделя Кастро у світі реального життя, не оповитого міфологією ідолопоклонства чи, навпаки, іконоборства.

III. Визволитель

46. Культ

У нас культу особистості не буде, запевняв Фідель. Але потрібна відданість, отже, культ таки був, хоча й sui generis[1]. Він забороняв виставляти свої портрети, але Куба ними просто пістрявила. На дверях красувалися таблички: «Фідель, це твій дім», а хто портрет не виставить, зазнає люті благочестивих вірян. Як пояснив керівник Інституту аграрної реформи, маси поклоняються Фіделю і йдуть за ним, не замислюючись, добре він чинить чи ні. Не тільки маси. Фідель – «найвеличніший державник сучасності», проголосив один активіст. На той час, згадував інший, «все, що казав Фідель, заходило мені на ура». Він маскував культ скромністю, мовляв, Фідель – не більш ніж минуще ім’я у героїчній історії батьківщини. І після цих слів натовп хором скандував «Фідель». Своєрідна рольова гра між священником на проповіді та вірянами. Бувало, що Фідель утрачав голос: лідер так любить народ, що не шкодує заради нього свого здоров’я, пояснив Рауль. Безголосий Фідель був схожий на розіп’ятого Христа.
Отже, культ зростав завдяки народному обожнюванню та поштовху з боку уряду. Наприклад, листи тих, хто щойно навчився писати: вони віддавали шану суверенові, який про них подбав. Фідель зачитував їх з трибуни: «Бережи вас Бог заради простих людей» – ішлося в одному листі; «учень Ісуса Христа» – так називали його в іншому. Його вислови підносились у небо на величезних щитах вздовж доріг: дозоване Євангеліє. Культ підживлювала природа режиму: де царює абсолютний монарх, там лютує боротьба за місце біля сонця, звідки випромінюється влада. Підлабузництво тут – неодмінна зброя.

47. Вигнанці

Кубинцям уже немає потреби кидати країну, щоб збігти від злиднів, неодноразово повторював Фідель. Утім це він штовхав до вигнання тих, хто не міг пристосуватися: нехай їдуть усі, крім «хороших». Зміцнювати одностайність допомагала географія, залишаючи таку віддушину, як втеча до Сполучених Штатів. У такий спосіб Фідель позбавлявся ненависних осіб. Він радісно потирав руки: «виїжджають дедалі більше». Країна втрачала інженерів, незважаючи на високу потребу у спеціалістах? «Хай їдуть»! Дехто попереджав: ці люди залишають порожнечу, яку не було чим заповнити, їх треба щосили заохочувати й утримувати. Але його все влаштовувало: «щось я не бачив серед виселенців ґуахірос». «Відтак ви вже не кубинці», – волав Фідель, позбавляючи вигнанців громадянства. Позбавляв, бо міг: Куба – його королівство.
Що більше зростала кубинська спільнота у Маямі, то легше їй було озброїтися проти Фіделя. Він не переймався: «нас хвилює одне, бодай не повернулися б». У такій атмосфері розгорнулася операція «Пітер Пен»: «мерзенний акт моральної агресії», як охрестив її Фідель. Побігли чутки, буцімто уряд хоче знищити інститут батьківських прав. То була неправда, але коли батьки дізналися про план Фіделя щорічно відправляти 1000 дітлахів до Москви, то багато хто «убезпечив» дітей, відправивши до Флориди: церква Маямі прийняла ні багато, ні мало близько 14 000 осіб, що приїхали самі, без батьків. Фідель прискорив вигнання ненависного середнього класу.
Він щедро сипав глузуваннями на адресу тих, хто виїжджав із країни: боягузи, пацюки. Але через масштабний відтік людей у 1961 році довелося закрутити гайки, скасувавши старі паспорти. Щоб покинути країну, треба зробити новий паспорт, а це пряма дорога до чорного списку. Під час від’їзду держава реквізувала все майно виселенця: людина могла увезти лише одяг, в який була вдягнута. Потім стало відомо, що залишені на острові цінні предмети йшли з молотка; багато з цих речей потрапили до рук нових хазяїв країни.

53. Три «П»

Для моралізації Куби він почав з проституції, яку підживлював туризм та ігрові установи. Він виніс борделі за місто: не треба виставляти сором напоказ, потім розробив визвольну стратегію: створив секцію «соціальних ран» у Міністерстві внутрішніх справ, адже «соціальні відхилення» загрожували національній безпеці. Багато хто з повій скептично жартували: невже він хоче знищити найдавнішу професію? Незабаром вони зрозуміють – він діяв серйозно й дійсно прагнув визволити їх з гріха.
Кампанія почалась у 1961 році з переконливих розмов – повій треба умовити покинути справу заради захисту родини, церква не заперечуватиме. Але багато хто з цих жінок не вважали себе ні експлуатованими, ні вторгованими. Фідель не розгубився та розширив поняття до «патології імперіалізму». Тобто «рана» зовсім не кубинська, це все через інфікування з боку Сполучених Штатів. Для навернення грішниць він обрав лояльних революціонерок, пообіцяв роботу та допомогу дітям. Але проституція нікуди не поділася.
Так він розпочав силову кампанію проти «проституток, педерастів, посередників-сутенерів», тобто три «П»: Комітети захисту революції складали списки, поліція прочісувала людей. Таких ув’язнених одягали у спеціальну форму з літерою «П». Тим, хто протестував, Фідель зі сміхом відповідав, що так вони тестують гей-радар. Він не жартував. Один чеський психіатр розробив «новий спосіб лікувати гомосексуальність»: під звук електричних розрядів. Якщо це капіталістичні «пороки», здолання їх означало боротьбу проти капіталізму. Так Фідель створив медичну комісію для перевиховання «девіантних осіб». Знов-таки у Міністерстві внутрішніх справ!
Складно сказати, чи мала ця кампанія успіх: нелегальне відійшло у тінь і замовкло. Багато жінок продовжувало займатися проституцією, незважаючи на неабиякий ризик, дехто утік до Маямі. Були й такі, що покинули справу, подавшись до центрів перевиховання. Найвідоміший центр Granja Am?rica Libre мав відповідні структури. З метою перевиховання жінки вивчали промови Фіделя. Зазвичай ішлося про бідних афрокубинок, тому вихователі демонстрували патерналістське, ба більше, цивілізаторське ставлення. Багато хто намагався втекти, нерідко жінки накладали на себе руки. З’явився новий вид проституції: секс з посадовцями заради певних привілеїв.
Сутужно жилося гомосексуалістам: вільна Куба була маскулінною! На селі немає гомосексуалістів, волав Фідель. Та навіть із биками таке трапляється, зауважив хтось. Усе, що виходило за межі його морального всесвіту, ставилось у провину Імперії. Гомосексуалізм карався в’язницею, втратою роботи, публічними приниженнями. А також записом в особовій справі. «Ніч трьох П» у жовтні 1961 року розпочала каральний сезон: Комітети захисту революції доповідали про «неприйнятну поведінку» та запроваджували карні заходи.

58. Лібрета

У 1962 році Фідель презентував кубинцям нову подружку під назвою libreta, тобто продуктову картку. Важка мить для його престижу. Він заприсягся: це ненадовго, а виявилося – назавжди. Він так хвалився тріумфами: що сталося? Радше не сталося. Не сталося ніякого виробничого буму. Тому він змінив версію: все через «агресію янкі», «героїчні захисники будь-якої фортеці потерпають від голоду, холоду, спраги». Біля державних магазинів вишикувалися черги. Кажуть, буде голод! Натовп жартував, а в народі почав гуляти анекдот про два плани уряду: план Камаріока – продукти є, але не твоя черга, та план Ескамбрай – твоя черга, але продуктів немає.
У нас буде вдосталь продуктів, запевняв Фідель, а наразі ділимо те, що є. Поки він грався у визволителя світу, паралельно опікувався козами, коровами та кролями. Він – геній, казали люди з його оточення; profesor de todo, conocedor de nada[2] – зітхали інші. У Карденасі повстали рибалки, і їх підтримало все селище. Очевидці розповідали про приборкання танками за підтримки Комітетів захисту революції, про порожні крамниці. Фініта ла фієста. Фідель скликав «збори з питань виробництва», як колись це робив Перон з тієї самої причини: забагато споживання, замало роботи. Це хаос, заявив він, але як виправити ситуацію, не запропонував, хіба що подвоїти зусилля. Він пообіцяв виграти «битву», мовляв, вірте мені.
І борони боже його критикувати! Газета «New York Times» написала очевидне: на Кубі не вистачає їжі. Дипломати Східного Берліна були ще жорсткішими: він видавав бажане за дійсне! Фідель знесамовитів: «соціалізм означає вищий рівень життя», і ми вам це доведемо! Ви житимете «у суспільстві повного достатку», запевнював він молодь. Голод долив води на млин тоталітарної держави: відтак кожен керівник Комітету захисту революції мав право видавати й забирати лібрету. Ублажати начальство стало чинником виживання.

63. Крок назад

Промисловість товклася на місці, сільське господарство теж, тим часом нагадав про себе цукор. У травні 1962 року Фідель оголосив велику мобілізацію: бракувало робочої сили для збору тростини, багато селян кинули поля заради іншого заробітку. На місце досвідчених робітників прийшли необізнані дилетанти. Користі з них як з цапа вовни. Я навчу їх словами апостола Павла: «Хто не працює, той не їсть». Таких називали добровольцями. Фідель зрозумів, що помилився геть у всьому: ми вивели просторі ділянки з-під тростини, а зараз у нас є ринок – радянський ринок, і цукру замало. Він наказав зробити крок назад, «треба виробити стільки цукру, скільки зможемо». Нумо всі на збір тростини!
Про невдалі кроки кубинці або не знали зовсім, або знали замало: керована у ручному режимі преса отримала наказ не поширювати негативних новин. На всьому острові відбувалися військові трибунали із засудженням тих, хто уникав волонтерства та поносив Фіделя. Дискредитованих посадовців Фідель карав по-своєму. Так, 30 серпня 1962 року він видав наказ на 500 розстрілів через викрите повстання, мовляв, я розпізнаю gusanos «за одягом, поглядом, вимовою». А хто протестує, стукаючи тарілками, тим «ми ці тарілки розіб’ємо на голові». Для ворога пасує тільки «знищення».

64. Ракети

Кому спало на думку розмістити радянські ракети з ядерним зарядом на Кубі? І чому? Найімовірніше – Хрущову. Хоча підштовхнув його Фідель. Багато хто вважав, що Хрущов йому відмовить: надто небезпечно. Але ж це такий стусан Сполученим Штатам, та й максимум радянського захисту – все, як хотів Фідель. Сам Фідель, герой латиноамериканського суверенітету, виглядав вірнопідданим іншої імперії! Ми беремо на себе тягар «політичних витрат», запевнював він. Непоганий щит він собі створив! Разом із ракетами на острові облаштувалися 42 000 радянських військових. Пильнуйте за їхньою дисципліною, наказав він. Через це серед кубинців зростало невдоволення. Він охоче прийняв ракети. Листувався з Хрущовим: обидва аж сяяли від радощів. Радянський керівник волів секретності, кубинський натомість хотів показати ці ракети на весь світ. Він мав рацію: коли у липні радянці почали вивантажувати здоровенні ящики, стало зрозуміло – тут заварюється серйозна каша. Там були навіть винищувачі-бомбардувальники та інші перлини радянських військових технологій. Куба перетворювалася на озброєну фортецю.
Напруга зростала. Фідель лякав привидом вторгнення, вигнанці не вгамовувалися, Кеннеді запевняв, що не хоче напруги. Але як її уникнути на тлі радянських баз на Кубі? Фідель готував кубинців: люди, що зібралися сьогодні, заявив він 9 жовтня, «приймають зброю, що її надав нам Радянський Союз». Він не уточнив, що ця зброя ядерна. Фідель був готовий усіх принести в жертву. Він згоряє від нетерплячки, доповіли радянці. А Фідель радів: тепер у нас є ракети.

65. Мирне співіснування

Фіделеві не сподобалося проголошене Хрущовим мирне співіснування. Офіційно він віддавав належне цьому рішенню, але насправді вважав його поступкою. Краще вже радикалізм китайців: для Фіделя все оберталося «боротьбою на смерть». Добро не може миритися зі злом, тому існує велика різниця між імперіалістичними і соціалістичними бомбами, пояснив він. Воювати – це обов’язок, а йти до влади законним шляхом – «зручна й марна ілюзія». «Обов’язок кожного революціонера – робити революцію». Сполучені Штати навчали бойовиків? Чудово! Отже, бояться! Югославський посол назвав Фіделя «егоцентричним мегаломаном», ним справді керувала не політична логіка, а суто віра. Він хотів озброїти навіть західних комуністів.
Одному відвідувачу він сказав, що може «легко» досягти «повного визволення Латинської Америки». Повторив це представникам КДБ. Це пояснює допомогу радикальним групам радше християнського, ніж марксистського штибу, «віра» долає всі перепони! Фідель видавав їжу по картках, тримався на поверхні лише завдяки радянській допомозі, але не сумнівався: Латинська Америка божеволіє з кубинських «великих тріумфів». Що краще Хрущов вивчав Фіделя, то більше хвилювався. Релігійно-ідеалістична натура Фіделя нагадувала йому Мао. Коли Кеннеді висунув версію щодо «югославського» варіанту для Куби, Хрущов спробував це розглянути, але Фідель навіть чути не хотів. Тож їм так і не вдасться приборкати спасителя народів! Провокації з його боку не припинялися: Кеннеді – упертюх, Сполучені Штати – неофашистська держава.

66. Жовтень

Фідель попередив Кеннеді: Куба «зробила необхідні кроки для гарантії власної безпеки», та ще й пригрозив: не помиліться, «тому що ваша помилка може бути останньою». Якщо ви до нас сунетеся, «вас буде зметено з лиця землі», ви не уявляєте, «куди може привести солідарність радянців». Він ледь не бовкнув: у нас є ракети! Готовий померти разом із народом, Фідель не сумнівався, що народ відчуває те саме. Нехай настане апокаліпсис! Кожний померлий кубинець набуде «ореолу слави». Він уже засмакував мучеництво.
На тлі таких заяв фотографії американських U2[3], зроблені під час обльоту острова, не виявили нічого несподіваного. Висновок один: Куба будує бази для розміщення ядерної зброї. Розпочалася найнебезпечніша криза за часів холодної війни. Гаряча біранська голова довго до цього йшла! Що ж зробив Фідель? Як виплутався з ситуації? Більшість часу він проводив у своєму бункері в очікуванні вторгнення. Збудження сягнуло апогею. Він оголосив загальну мобілізацію, але 23 жовтня визнав, що нагальності немає.
Кеннеді хотів відібрати ракети й оголосив морську блокаду. Напруга зростала: а раптом радянські кораблі не зупиняться? Фіделеві не сподобалася затримка; вони вигравали час на переговори, а йому хотілося приборкати імперію. Лють його вибухнула, коли світ трохи попустило. Вночі 26 жовтня йому доповіли, що Хрущов і Кеннеді дійшли домовленості – в обмін на відведення ракет Сполучені Штати зобов’язалися не нападати на Кубу. Про відведення ракет з Туреччини він не знав нічого. Фідель оскаженів, перед очима сплили усі дитячі приниження: дорослі домовилися, а володар Куби знов перетворився на шкільного jud?o. Як таке пробачити?
Через уражену гордість Фідель не розрізняв себе, Кубу, світ. Хрущов це розумів, може, саме тому не порадився? Здається, так. Коли Хрущова запитали, чому він не попередив Фіделя, той відповів: а раптом Фідель би не погодився? Краще домовитися між політиками, що міркують як політики, а не як месіанські проповідники. Згодом Хрущов йому напише: люди хочуть жити, вони не хочуть помирати. Фідель неабияк розлютився: інша країна вирішила за нього питання його країни! Який удар по авторитету! Позаяк велику війну йому заборонили, він воював на доступній території: не дозволив інспектувати острів згідно з домовленістю, а ще збив літак U2, хоча Хрущов просив не робити цього. Саботаж195.
Коли криза минула, вибухнула фрустрація: Фідель наказав пресі атакувати Москву. Підбурений натовп скандував: Nikita mariquita[4]. Посли соціалістичних країн почувалися розпачливо: націоналізм заважав Фіделеві усвідомити загальний контекст. Відводячи ракети, Хрущов захистив кубинців від фанатизму їхнього короля. У цій кризі був один ключовий момент, про який тоді ще ніхто не знав – він випливе через роки у радянських архівах. У сумбурній і плутаній телеграмі Фідель написав Хрущову неймовірні слова: якщо нас захоплять, Радянський Союз мусить завдати ядерного удару по Сполучених Штатах. Заради «самозахисту» вони були ладні атакувати першими! «Жахливе» рішення, але небезпека, яку несло для «людства» вторгнення до Куби, настільки страшна, що цілком його виправдовує.
Зміст телеграми примусив багатьох здригнутися: як міг Фідель розпоряджатися долею цілого народу? І навіть світу! Хрущов указав йому на абсурдність запиту. Але Фідель вважав себе Богом, і добра частина кубинського народу також вважала його Богом. У Кремлі всіх пройняв «жах»: він прагнув ядерної війни! Першою б зникла Куба!
Фідель справді прагнув армагеддону? Навіть незважаючи на його очевидний фанатизм, не факт, що він зухвало пішов би назустріч смерті. Хоч як часто він про це говорив, однаково тримався за життя. А раптом він і сам не вірив у атаку Сполучених Штатів? У ніч, коли була надіслана ця телеграма, він сказав Алексєєву, що ймовірність вторгнення становила 20 до 1. Може, він сподівався, що дорослі допоможуть йому, аби не довелося загрібати жар своїми руками? І він збереже неушкодженою ауру проповідника та великий капітал? Звучить по-макіавеллівськи. Фуентес вклав йому в уста таку фразу: я не міг виставити себе маріонеткою радянців. Ми ніколи не дізнаємося правди.

[1] Самобутній (лат.)

[2] Професор усього, експерт з нічого (ісп.).

[3] Lockheed U2 – американський висотний літак-розвідник, розроблений під час холодної війни.

[4] Гра слів, де «mariquita» іспанською означає комаху «сонечко».

Image by WikiImages from Pixabay

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *