Ми багато говоримо про те, як росія знищує українські книжки. Але, здається, настав час поговорити і про те, що буде потім.
За роки великої війни росія знищувала українські друкарні, склади, книгарні, логістичні центри. Горіли наклади книжок, знищувалося обладнання, колеги втрачали товар, гроші, людей.
Дозволю собі поставити неприємне питання: Що станеться з українським книжковим ринком після завершення бойових дій? Прогноз мій простий – в Україну прийде великий західний капітал. І першим, найімовірніше, прийде не видавничий, а торговельний капітал: спочатку великі інтернет-магазини та маркетплейси, а потім і книжкові мережі.
У них все є: і технології, і менеджмент, і гроші та доступ до кредитування, і можливість кілька років працювати з мінімальною маржею або навіть зі збитками заради частки ринку.
А навпроти них стоятимуть українські компанії, які щойно пережили війну. Компанії, у яких росія спалила склади, знищила друкарні, знищила мільйони примірників книжок, вибила оборотні кошти.
Чи буде це чесною конкуренцією? Формально – так, фактично – ні.
А далі може початися другий етап, коли значна частина продажів книжок опиниться під контролем кількох великих гравців, саме вони почнуть визначати торговельні умови для видавців: знижки, відтермінування платежів, маркетингові платежі, доступ до полиці та читача, створення дистрибуції.
А потім найдешевшим способом подальшого зростання буде купівля самих українських видавництв. І тоді питання вже буде не лише в тому, хто продає українські книжки.
А й у тому, хто контролює українське книговидання, авторські права і доступ українського автора до читача.
Я зовсім не пропоную закривати Україну від іноземних інвестицій, адже вони нам будуть потрібні.
Але, думаю, країна, книжкову інфраструктуру якої роками цілеспрямовано знищував агресор, має право спочатку її відбудувати.
Мабуть, українському книжковому бізнесу потрібен перехідний період після завершення бойових дій – припустимо рік, чи два, а може й три, протягом якого ми повинні відновити друкарні, склади, книгарні, капітал і нормальну конкуренцію.
Не знаю, яким саме має бути механізм і саме тому пишу цей пост.
Мені здається, найбільшим українським видавцям, книгарям, Міністерству культури України, Українському інституту книги, профільним асоціаціям (не тільки УкраїнськійВидавничій Асоціації, а й об’єднанням письменників, редакторів, перекладачів, поліграфістів), економістам і фахівцям з конкурентного права варто вже сьогодні почати цю дискусію.
Не тоді, коли перший великий міжнародний гравець оголосить про купівлю української книжкової мережі, а зараз.
Бо після війни нам доведеться подбати, щоб український книжковий ринок залишився українським не лише за мовою книжок, а й за здатністю самостійно визначати своє майбутнє.
Можливо, я перебільшую проблему і її не варто обговорювати?
—
За фото дякую Олегу Фурману