Справжніх історій про справжнє щастя так мало, бо по-справжньому щасливі люди про це не пишуть.
Не тому, що бояться зурочити.
А тому, що не мають потреби.
Щасливі по-справжньому люди не потребують підтвердження свого щастя.
Його унаочнення.
Стороннього визнання його справжності.
Оцінок третьою стороною рівня його щасливості.
Щасливим людям не потрібні ні свідки, ні судді.
Щасливі люди самодостатні в своєму щасті.
А щастя справжнє просте, як двері.
Без затишних камінів, тонких свічок у канделябрах, розкішних інтер’єрів, лазурових краєвидів.
Але навіть коли воно зі свічками, камінами, канделябрами і райськими краєвидами, воно все одно – просте.
Бо щастя – це не форма. Щастя – це зміст.
Брак змісту можна приховати за вигадливою формою. І навіть щиро намагатися в її змістовність вірити.
Але вдавати щастя і й щасливим бути – дві різні стежки, які ніколи не перетинаються.
Хоча завжди можна прокласти шлях з однієї стежки до іншої.
Щастя вам. Справжнього.

 Image by Daniel Reche from Pixabay