Автор: Акуленко Аліна

Її звати Крістіна. Крісті. Або Кріс. Крісті приходить на роботу зчорніла. Під старанно підведеними очима – мовчазні сльози. – Крісті, шо? – Та… Відмахується від розпитувань худою рукою зі стесаними до крові кісточками. – Кріс, шо з рукою? – Пусте, моркву терла. – Тому плакала? Крістініне лице кривиться. І вона каже без сліз, але з […]

За вікном тужливо ляпотів дощ, а ми підписували комусь листівку. Писала я, а бабуся – підказувала. Не пам’ятаю, кому. Мені було років з дванадцять, я хиталася на стільці за кухонним столом, гризла ручку і не знала, що писати. – Бажай чогось, – казала бабуся. – Я не знаю, чого бажати…. – Здоров’я, щастя… Мені здавалося […]

Жінка в рожевій куртці намагається випхати на пандус підземного переходу дитячий візок. Ранок. Година-пік. Колеса завертаються, візок не їде, жінка мало не плаче. Щойно прийшов трамвай, перехід вирує. Жінка з візком миттєво стають перешкодою на шляху усіх, хто у перерві, поки ще є світло, але ще немає тривоги, намагається потрапити на роботу. – Я допоможу, […]

Я їм ложкою прямо з каструлі вчорашнє холодне рагу. Можна було б погріти його на свічках, наприклад, але день зранку був непростий. І якось не до експериментів. Я доходила на роботу під звуки вибухів. Мені лишалося всього метрів сто до офісу. І я побігла. Востаннє так бігла на заліку з фізкультури в одинадцятому класі. Хоча, […]

Дні в моєму календарі як осіннє листя: облітають один за одним у передчутті зими. І це єдиний спосіб наблизити весну.

Вчорашнє вимкнення світла заскочило мене зненацька. Фізично я готувалася: зарядила телефон, павербанк, настільну лампу; запаслася свічками й сірниками. Перші три години прекрасно трималася. Дочитала при сутінковому світлі з вікна книжку, приготувала вечерю при свічках і в цілковитий темряві зробила вправи для спини. А тоді вийшла на балкон – і на мене опустилася темрява. Тотальна. Безжальна. […]

Русская народная сказка. Про кримський міст. Який, за їхньою версією, не розвалився, а “атщьолкнулся”. Бо так було задумано ще великими російськими зодчими: у разі вибуху міст не падає, а атщьолкується частинами… У них там вже кільканадцять ракет теж атщьолкнулісь. Летіли в Харків, но “атщьолкнулісь акурат нат Бєлґарадам”. А тоді вони кажуть, що їхній “язик – […]

Учора нам дали премію миру. Нобелівську одразу. І ми так розсварилися, що ніщо, здавалося, нас і не помирить до скону віку. Але ж ні. Бо зранку загорівся міст. А швидше й сильніше за палаючий міст українців може об’єднати хіба що палаючий кремль. І невже хтось справді вірить, що може перемогти націю, яка видається слабкою, бо […]

Так кортить написати красиве. Та натомість заплющую очі. Бо втомилась глибоко й сиво Й добирати метафор не хочу. Бо у них – про зневіру й відчай, і про те, як болить зранку серце. І про те, що нема в світі правди, А тому найпростіше – померти. Але небо не терпить омани, І свій фронт я […]