Категорії Щоденник

Про тата й рибу

У мене з риболовлею склалося так собі: я перестала її любити років в одинадцять. На грунті раптового усвідомлення безперспективності життєвих перспектив черв’яків кільчастих.
А було усе так. Ми з татом нарили черв’ячків й заховали їх у холодильник. У баночці. Але вони не мали задихнутися. Тому в баночці були дірочки. Через які вони вилізли у холодильник. Мама сварилася. Дуже. Настільки, що ми мусили рятуватися втечею. Із залишками черв’ячків. Ну, тобто тимиз них, кого ми змогли відшукати у надрах холодильника.
Ми зібрали їх, склали у баночку і поїхали світ за очі. Тобто на річку.
Спочатку було весело і красиво. Ми довго їхали велосипедом уздовж річки, сяяло сонце й співали пташки. Тато видав мені довжелезну вудочку. Вона бриніла, як струна. І сяяла сріблястою волосінню.
Далі було сумніше: тато почав мене вчити закидати гачок у воду. Я разів зо два замість води потрапила гачком собі у светр на спині. А на третій примудрилася зловити власну косу. Я хникала й підплакувала. Тато мужньо виплутував.
Зрештою у мене вийшло. Але тоді сталася трагедія. Черв’якова. Бо з’ясувалося, що черв’яків, які не втрятувалися у холодильнику втечею, треба насаджувати на гачок. І – плювати їм в очі. Щоб вони не дивилися на рибу. Чи риба на них.
Горе моє було безмежне. Була я безутішна. І ридала так, що сіллю своїх сліз трохи не перетворила нашу маленьку річку на море. Тато не знав, що зі мною робити, тож робив, що умів: розклав вогнище і насмажив мені сала на паличці. Ми сиділи їли смажене сало, дивилися на річку, а тоді я таки змусила тата присягнути, що він ніколи більше не катуватиме нещасних черв’ячків.
Тато змовчав. Я мудро зробила вигляд, що його мовчанка означає згоду.
Сутеніло. Гризлися комарі. Вогнище згасло. Сало скінчилося. Ми вирішили, що мама вже пересердилася. І повернулися додому. Без риби. Але й без черв’ячків. Бо я урочисто випустила їх із баночки на волю.
Мама хвилювалася й чекала. І я запевнила її, що тато більше ніколи-ніколи не ховатиме черв’ячків у холодильник.
Час показав, що я помилилася. І навіть дуже.
Мій тато – затятий рибалка.

Із Міжнародним днем рибалки, Тату! І Мамо, також! Бо ти усю цю татову рибу перечистила й пересмажила…

About the author

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *