Категорії Щоденник

Перший досвід

Це зі мною таке вперше: розфрендила одного чоловіка.
Гарний чоловік насправді. Тверезий погляд. Філософські концепції. Жодних рожевих окулярів. Раціональний конструктив.
Ось тільки пише – через слово матюччя гне. Таке враження, ніби у мові тотальний брак слів для висловлення найглибшої глибини його глибоких думок та емоцій. Чи начебто це якось увиразнює його думку. Доносить лемент його роз’ятреної душі до ширшого кола читачів.
Але ж кожен – вольний писати, як хоче. У повчаннях і закликах до красномовства – жодного сенсу.
Утім, як я натраплю на його пост у стрічці – мені аж фізично ставало недобре. Хотілося піти й руки помити. Чи води холодної випити.
Разів зо три моя рука завмирала над кнопкою “роздружитися”. Але ж хороший чоловік, слова поперек мені не сказав, концептуально правильний. І я не наважувалася. Ображати не хотілося і всяке таке.
І тоді сьогодні подумала: ну, гаразд, ходити і терпіти у черевику камінець, який ногу намуляв до крові, це – нормально? Звісно, ні.
То терпіти людину, чиї слова тобі камінчиком муляють мозок, тим паче – ні.
Так я й натиснула кнопку “видалити з друзів”.
Ось така історія.

Яка мораль. Та жодної. Лише чергове нагадування, що
простір навколо нас залежить від нас.
Звісно, життєві алгоритми набагато складніші за налаштування у мережі Facebook: у стосунках ось так просто кнопочку не натиснеш.
Утім, принцип – той самий: ми проживаємо той досвід і ті стосунки, які створюємо.
То чи є сенс витрачати час і життя на тих і те, що змушує знову й знову відчувати камінь у взутті, на серці і навіть на шиї?

Фото з сайту https://www.homedit.com/privacy-furniture/

About the author

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *