Вона відкладає книжку й зітхає вдоволено: нарешті визначилася з життєвими пріоритетами.
Буде Маргаритою. Щоб зустріти свого Майстра й присвятити йому життя. Тікати в його підвальну квартирку з неосяжних апартаментів свого впливового чоловіка. Час від часу літати голою над містом. Мліти на балу від шанобливого “О, Королево…” А те, що править той бал сатана, лише додаватиме рейтингу й шарму.
Вона стискає подарований татом iPhone – у перспективі також машина, утім, вона ніяк не складе на права, а купувати їх тато категорично й принципово відмовився – і щасливо зітхає в передчутті кохання. Обирає найвдаліше селфі (жовтий букет в руках, бентежний погляд – униз, а у волоссі й голові – легковажний вітер) і пише в Instagram щось на зразок “нема долі кращої, ніж бути зі своїм Майстром – ходитиму вулицями із жовтими тривожними квітами”.
А тоді сидить і нетерпляче чекає на перші лайки.
Вона ще не знає, як то боляче – бути Маргаритою і любити Майстра.
Якби знала, то викинула б ті квіти і той пост….