Хочу розповісти про місце, куди я випадково потрапила. Озґор (Hossegor), курортне містечк на південно-західному узбережжі Франції. На Атлантичному океані. Північна околиця розселення басків, хоча в «офіційну» Країну басків через черезсмужність розселення басків не потрапило. Хоч засноване на початку 20 століття, але стало популярним в 1920-і, тут відпочивала богема, зокрема письменницька. Кажуть, тут сформувалася своя «літературна школа Осґора». З тих часів залишилися вілли, які тепер є пам‘ятками баскської ( а якщо точніше нео-баскської) архітектури. Після Другої Світової війни – тут облюбували місце для відпочинку буржуа, лікарі та університетська професура. Хочу вжити оціночне твердження: це найбільш інтелігентний курортний ландшафт, який мені довелося бачити в житті: дубовий і сосновий ліс (Озґор називають містом-парком), піщані дюни, океан, ідеально чистий пляж з загородженими територіями диких пісків з піщаною рослинністю, ракушечний прохолодний пісок, канал, де завдяки океанічним припливам і відпливам течія протягом дня міняє свій напрям, в кінці каналу – озеро. А головне – публіка. Поєднання старої публіки, про яку я розповіла вище, з молоддю – серфингістами, шортбордистами та любителями інших водних видів спорту, молодими сім‘ями з дітьми, які тут де вчаться бути «на ти» з серфами.
На відео – паркова доріжка над каналом, ліворуч одна із знаменитих віл з 1920-х.